25 Захар

Поки я ніс мишку в дім, вона брикалась і верещала, обзиваючи мене не самими кращими словами.

- Мишко, після того, що ти зараз говорила, тобі треба рот з милом помити. Хороші дівчатка і слів таких не знають... Ти де такого понабиралась, мала?

- Якщо негайно не поставиш мене на ноги, то ще і не таке почуєш, - пригрозила Віталіна, в черговий раз, стукнувши мене по спині.

- Поставив, - сміючись, сказав я, коли ми опинились в її кімнаті.

- Ти нормальний, Захаре?! Негідник пришелепкуватий! Ти просто взяв і потяг мене сюди, як мішок картоплі! - Розлючено верещала любителька Барбі.

- Мішок не мішок... Але ти сама винна... Не треба було мене провакувати, - сердито відповів я, старанно намагаючись не дивитись на її глибоке декольте.

Не вистачало ще поводитись, як ті йолопи, які щойно на неї витріщались, наче голодні вовки на м'ясо.

- Хто дав тобі право вирішувати, як мені поводитись і що вдягати?! - Роздратовано поцікавилась Віталіна, тицьнувши своїм крихітним пальчиком мені у груди.

- Якщо ти забулась, мишко, то моя мама наказала мені за тобою наглядати. Саме цим я і займався, замість того, щоб розважатись на власній вечірці, - розлючено відповів я, спопеляючи поглядом малу капосницю.

- Що?! Я думала, що "наглядати" означало слідкувати, щоб мене ніхто не скривдив і не образив...

- Ага... Але ти на стільки наївна і дурненька, що розвісиш вуха і повіриш будь - якому йолопу, який через тиждень тебе кине... А тоді почнуться сльози та істерики і мені доведеться розбиратись з тим придурком. От щоб цього не сталося, я вирішив втрутитися і забрати тебе звідти... Не доросла ти ще до таких вечірок, Віталіно.

- Захаре, ти геть дурною мене вважаєш?

- Тобі сказати правду?

- Ааа! Який же ти козляра! Знайшовся мені охоронець ... Так і хочеться чимось тебе добряче стукнути по дурній голові! - Продовжувала психувати мишка.

Наступної миті Віталіна зняла з ноги босоніжок і жбурнула його в мене. Я вчасно ухилився і той пролетів повз мене, влучивши в якусь вазу.

Ваза впала на підлогу і розбилася, а Віталіна зойкнула і кинулась до неї.

- Облиш... Я сам приберу... Бо з твоїми талантами ти точно поріжешся, - важко зітхнувши, промовив я і присів, щоб зібрати те, що залишилося від вази.

- Ця ваза колись належала ще моїй бабусі, - сказала Віталіна і добряче стукнула мене під бік.

- Ого! Ви наче справжня сімейна пара... Вже навіть посуд б'єте, коли сваритесь, - почувся за спиною голос Антона.

Озирнувшись, я побачив не тільки свого товариша, а ще й занудну подружку Віталіни, Талу.

От тільки ще цих двох не вистачало тут і зараз для повного щастя...

- Віталіно, що тут відбувається? Захар тебе ображав? - Запитала наша відмінниця, Тала, спопеляючи мене розлюченим поглядом.

- Ніхто її не ображав... А цю вазу мишка сама розбила, коли жбурнула босоніжок...

- Якби ти, гад такий, не ухилився б, то вона б і не розбилась, - видала мала нахаба.

- Якби ти не кидалась своїм взуттям, то я б і не ухилявся... - Відповів я, склавши руки на грудях.

- А навіщо ти мене вибісив?!

- То це я винен у тому, що ти психічка і не вмієш поводитись?

- Стоп! Зачекайте хвилинку, молодята, поки ми з Талою збігаємо за попкорном і напоями, щоб було веселіше спостерігати за вашими розбірками, - втрутився Антон, сміючись.

- Вимітайтесь з моєї кімнати всі, окрім Тали, бо у мене тут ще багато взуття є, - сердито сказала Віталіна, вказуючи рукою на двері.

- Ходімо, Антоне, поки ця психічка весь дім не рознесла, - сказав я, ухиляючись від другого босоніжка.

Ми з Антоном вже вийшли з кімнати мишки, але чудово чули, як вона лаялась, обіцяючи мені страшні кари.