24 Віталіна

Вийшовши на подвір'я, де вже встигло зібратись багато молоді, я почала роздивлятись довкола, шукаючи поглядом того нахабного і паскудного гада, Захара Княженка.

Я помітила, як він, трохи порозмовлявши про щось з Антоном, пішов разом з ним у напрямку кучки дівчат, що голосно реготали на все подвір'я.

Ну, звісно, куди ще цей йолоп міг попхатись?! Як це його не турбує те, що ці розмальовані дурепи одягнені так відверто?

От, падлюка самовпевнена! Скотиняка навіжена... Значить, мені той бовдур нетямущий вирішив вказвати, що вдягати, а як виглядають вони, його не хвилювало.

Я вже хотіла сказати про це Талі, коли до нас підійшов Андрій із паралельного класу.

Цей хлопець теж був мажориком, але, на відміну від моїх однокласників, цілком нормальним і досить приємним.

- Привіт, дівчатка! Я спершу вас не впізнав... Виглядаєте вражаюче, - захоплено сказав Андрій, оглядаючи нас з подругою з ніг до голови.

Ми подякували Андрію за комплімент і сказали, що він теж нічогенько виглядав і це було чистою правдою.

Слово за слово і ми з Талою вже весело спілкувались з одним із мажориків. Це було дуже добре.

Я хотіла запитати у Андрія, чи є  нього тут симпатичний товариш, щоб нам було веселіше і цікавіше, але так і не змогла набратись хоробрості для цього.

Слухаючи, як Андрій розповідав про свого капосного кота, що влаштовував у нього вдома повний капець, я відразу згадала про Захара Княженка.

Непомітно зиркнувши на того йолопа, я помітила, як він витріщається на мене. Ха! Помітив...

У мажорика був такий вираз обличчя, що я відразу зрозуміла все, що він думав про мою сукню.

Я бачила, що Захар закипав від злості  і як він розлючено витріщався на мене. 

Від такого чудового видовища у мене стрімко піднявся настрій і я з величезним задоволенням посміхнулась Андрію.

Слухаючи розмову Тали і цього мажорика, я спостерігала за тим общипаним півнем, Захаром і тішилась.

Бо саме такої реакції від нього я і очікувала. Чим сильніше Захар сердився, тим ширшою і веселішою ставала моя посмішка.

Викуси, йолопе! Хоч ти і сміявся з мене постійно, стверджуючи, що я дивачка і мамина доця, яка досі грається ляльками, це не заважає хлопцям звертати на мене увагу.

Кілька зацікавлених поглядів у свій бік я вже встигла помітити. Навіть мої однокасники витріщались на мене, як стадо баранів на нові ворота.

Така увага додала мені трохи впевненості в собі. Я розпрямила плечі і підняла вище голову.

Андрій розповів черговий жарт і ми з Талою розсміялись. Я хотіла щось сказати, але мені не дали.

Цей проклятущий павіан підійшовши до мене, підхопив мене на руки і перекинув собі через плече.

Від шоку і неочікуваності, я спершу мовчала, наче риба і безпорадно спостерігала за тим, що зі мою відбувалось.

Опам'ятавшись, я почала верещати, як навіжена і бити кулаками по спині того вилупка.

- Відпусти мене негайно, гамадрил безголовий! - верещала я.

- Сама винна, мишко... Не треба було мене дратувати, - відповів Захар і схопив мене міцніше.

Захар ніс мене у напрямку будинку. Що задумав цей бовдр прицуцуватий? Що йому від мене потрібно?!