21 Віталіна

- Знаєш, Віталіно... Чесно кажучи, я боюсь, що той одяг, який я привезла собою, щоб перевдягтись на вечірку, не зовсім підійде... Особливо, враховуючи те, що довкола будуть мажорики... - Важко зітхнувши, промовила Тала, коли ми увійшли до мене в кімнату.

- Про одяг можеш не хвилюватись, Тало. Ми з тобою майже однакові за статурою... Дякуючи Захаровій мамі, Світлані Миколаївні, у мене тепер дуже багато одягу. Обирай, що забажаєш, - сказала я, відчиняючи свою шафу.

- Ого... Оце у тебе гардероб, Віталіно... Я, і справді, можу одягти на вечірку щось з твого одягу?

- Звісно. Для себе вбрання я вже обрала, тому, Тало, можеш брати все, що тобі сподобається.

Після того, як моя подруга обрала чорну сукню, ми з нею пообідали, трохи потеревенили і попліткували про наших однокласників.

Потім прийшла черга моєї колекції. Тала з захватом роздивлялась кожну мою ляльку Барбі. Ми з нею так захопились, що ледь не забулись про вечірку.

На наше щастя, Тала не так давно закінчила якісь курси з макіяжу. Саме вона взялась наводити нам красу.

Сталося справжнє диво. За якихось двадцять хвилин я перетворилась із сіренької і непримітної мишки на яскраву красуню.

Поки Тала займалась своїм макіяжем, я викручувалась перед дзеркалом, милуючись власним відображенням.

Зібравшись, ми з Талою ще трохи почекали, щоб почали сходитись наші однокласники і тоді вирішили вийти на подвір'я, де і мала відбутись вечірка.

- Тало, припини нервувати, бо у тебе зараз такий вигляд, наче ти не на вечірку йдеш, а на каторгу, - посміхнувшись, промовила я.

- Нічого не можу з цим зробити, подруго... Я хвилююсь про те, як відреагують наші однокласники на мою появу тут...

- Не думай про це, Тало... Ти чудово виглядаєш - це саме головне.  Нехай ті золоті дітки думають все, що хочуть. А ми йдемо на цю вечірку, щоб розважитись і весело провести час. А якщо що, то ми завжди можемо втекти і замкнутись у мене в кімнаті, - спробувала я заспокоїти свою подругу.

- Ну, якщо у нас є шляхи для відступу і надійна схованка, то все не так вже й страшно, - сміючись, відповіла Тала.

Ми з нею вийшли на вулицю і почали роззиратись довкола. 

- Тало, давай спершу підемо до столів із закусками, поки там не розібрали все саме найсмачніше, - запрпонувала я.

- Гарна ідея, - посміхнувшись погодилась подруга.

Ми з Талою попрямували у напрямку столів з їжею і напоями, але так туди і не дійшли, бо дехто дуже нахабний і самовпевнений став на заваді нашим планам.

Перед нами неочікувано з'явився Захар Княженко власною мажорською персоною. 

- Чого тобі, Захаре? - Невдоволено поцікавилась я, спопеляючи поглядом цього йолопа.

- Я хочу, щоб ти, мишко, негайно пішла і перевдяглася у щось нормальне, - заявив цей гамадрил, відпиваючи апельсиновий сік із склянки.

Від такого його нахабства у мене навіть мову на мить відібрало. Це ж треба таке?! Та що цей телепень про себе думає?! 

- З якого це дива ти вирішив, що можеш мені вказувати, що робити чи що вдягати? - Обурилась я.

- Віталіно, не гай мого часу... Краще піди і перевдягнись, - насупившись, сказав цей козляра.

- Не піду! - психанула я і показала Захару язика.

Наступної миті цей довбень вилив свій сік на мій новий, бежевий топ.

- Не підеш, а побіжиш... Я ж просив тебе по - хорошому... А ти не послухала...

- Ах ти ж скунс смердючий! Ти ще пожалкуєш про це!