18 Віталіна

Я досі не розуміла того, як так сталось, що я опинилась на мажорику. А він лежав собі, дивився на мене і нахабно посміхався.

Мене накрило жаром від вух і до самісіньких кінчиків пальців на ногах. Я спіймала себе на тому, що роздивляюсь його очі, носа, губи... 

Трясця! Цього тільки мені не вистачало... Крокодильчики хвостаті, їжачки синенькі...

- Відпусти мене негайно, - розлючено прошипіла я, намагаючись зберегти хоч якийсь залишок гідності.

- А я тебе не тримаю, мишко. Ти сама вмостилася і лежиш, - сміючись, відповів бісів мажорик.

Ще й знущається з мене... Ненавиджу... І тут я згадала про те, що хотіла відібрати у Захара свої фото.

- Віддай мої фото! - Сердито гаркнула я, намагаючись до них дотягтись рукою.

- Тримай, мишко... На деяких з них ти дуже навіть апетитно виглядаєш, наче пухкенька булочка, - посміхаючись, сказав Захар, повертаючи мої фото.

- Негайно забирайся з мого ліжка і моєї кімнати, - сердито промовила я, вставши, нарешті, з того капосного орангутанга.

- Все... Все... Йду... Ти тільки не плач, мала, - видав цей козляра безхвостий, встаючи з мого ліжка і прямуючи до дверей.

- Ідіот безсовісний! - Крикнула я, жбурнувши в нахабу подушкою.

- За що?! - Поцікавився Захар, ловлячи її.

- За твоє добро, - невдоволено відповіла я, відчуваючи, як досі палають у мене щоки.

На мою біду, паскудний мажорик теж це помітив і розвеселився ще більше.

- Віталіно, чого це ти так розчервонілась? - Регочучи, як дурний коняка, поцікавився Захар.

- Я не червона! Це... Це... Алергія! - Спробувала хоч якось відбрехатись я.

- Алергія? Цікаво на що? - Запитав цей гамадрил, витріщаючись на мене, як баран на нові ворота.

- Не на що, а на кого... На тебе, йолопа безголового, у мене дуже сильна алергія, - видала я, склавши руки на грудях.

Почувши це, бісів Захар почав голосно сміятися, а у мене виникло непереборне бажання стукнути його по голові чимось дуже важким.

Чогось підходящого у мене під рукою не знайшлося, тому у хід пішла чергова подушка, яка стукнулася об зачинені двері і впала на підлогу, бо цей капосник виявився занадто спритним і вчасно вискочив із моєї кімнати.

Чорти вхопили б за ногу того мажорика з його дурними жартами. Лаючись і бідкаючись, я почала збирати свої фото і складати їх у фотоальбом.

Коли я закінчила з цією справою, то виявилося, що однієї фотографії не вистачало.

Як на зло, це було одне із моїх улюблених фото. На ньому я була зображена у костюмі для східних танців.

Лаючись на всі боки і щиро бажаючи мажорику гикавку на наступні три дні, я знову взялась за пошуки.

Облазивши на четвереньках всю свою кімнату і зазирнувши всюди, куди тільки можна було, я так нічого і не знайшла.

От, халепа... Одні неприємності від цього бовдура... Важко зітхнувши, я взялась знову перевіряти свій фотоальбом, сподіваючись знайти це фото там.

Не знайшовши, я почала знімати постіль з ліжка, бо надіялась, що воно загубилось десь на ньому, але і там фото не було.

Та куди ж воно могло подітись?