16 Віталіна

Коли закінчилися уроки, Захар зайшов за мною в медкабінет. Я сказала шкільній медсестрі, що почуваюсь значно краще і вона відпустила мене додому під наглядом мажорика.

Захар всю дорогу додому витріщався у свій телефон і зовсім не зважав на мене.

Навіть не поцікавився, чи планую я розповідати Світлані Миколаївні про те що сьогодні сталося в школі. 

Здавалося, що йому було байдуже до цього, але я точно знала, що це не так. Яким би крутим не був Захар Княженко, але своєї мамці він боявся.

Я вирішила, що не буду нічого розповідати Світлані Миколаївні, щоб остаточно не псувати наші з Захаром стосунки.

Якби там не було, але Княженко все ж заступився за мене сьогодні і навіть до медсестри відніс.

Не встигли ми з Захаром вийти з машини, як нас зустріла його мама.

- Віталінко, люба, як пройшов твій перший день в школі? - Запитала вона, уважно мене роздивляючись.

Перед тим, як відповісти їй, я кинула швидкий погляд на мажорика. Захар теж дивився на мене, чекаючи на те, що ж я їй відповім.

- Все пройшло чудово, Світлано Миколаївно. Так, як ви і казали. Мені неймовірно сподобалось в новій школі.

- Це чудова новина, дитино! Я дуже за тебе рада, - промовила мамина подруга, міцно мене обіймаючи.

Я встигла помітити те, як цей пихатий мажорик хмикнув і не чекаючи на нас, пішов в дім.

Після смачного обіду, який нам влаштувала Захарова мама, я пішла до себе в кімнату.

Хотілося відпочити і побути на одинці із собою. Але коли це було так, щоб мої плани реалізовувались, а бажання здійснювались?

Цей раз не став виключенням. Варто було мені відчинити двері в свою кімнату, як я побачила картину маслом.

На моєму ліжку нахабно розлігся капосний мажор. Цього разу замість мого особистого щоденника, він дивився мій альбом з фотографіями.

Це справжній капець... Від такого його нахабства, у мене навіть мову на деякий час відібрало.

- О, мишко! А я на тебе чекав... Трохи засумував і вирішив погортати твої фото. Ти ж не проти? - Посміхаючись, видав цей бовдур.

- Уяви собі, що я дуже навіть проти! Я ненавиджу, коли хтось без дозволу бере мої особисті речі, - розлючено відповіла я.

- Яка скупа мишка... Буду знати на майбутнє... Класні фото... Особливо ті, де ти схожа на пишну булочку з корицею, - регочучи, видав бісів Княженко. 

Дідько! Крокодильчики зелененькі і хвостаті! І як тільки цей клятий паскудник знайшов ті фото, які я так старанно заховала, що вже й сама про них встигла забути?!

Чорти б вхопили його за ногу! Трясця! Захар тепер ще більше буде з мене насміхатись... От скунс смердючий! Морда бегемотяча!

Що мені тепер робити? Ну був моєму житті час, коли я була повненька і сама собі нагадувала бочечку, але ж я постаралась і дуже сильно схудла.

Я багато разів хотіла викинути ті фото, але постійно передумувала. Вони були свідченням моєї перемоги над такою серйозною проблемою, як зайва вага.

Тому я старанно заховала їх в альбомі, засунувши за інші фото. Це було моє особисте, але цей йолоп і сюди примудрився всунути свого допитливого носа.

- Віддай негайно! - Крикнула я і кинулась на мажорика, щоб відібрати свої фото.

Як я не старалась, але все було марно, бо Захар був значно спритнішим від мене. В якийсь момент мені здалося, що у мене все вийде.

Але замість цього я впала на мажорика. Аааа!!! Тільки цього мені не вистачало... Рятуйте, люди добрі!