15 Захар

Чим більше я спостерігав за Віталіною, тим краще розумів, що вона - не мишка, а хитра лисичка.

Сьогодні вона встигла мене повеселити та жахливо розізлити. І все це в один день. 

Коли ми приїхали в школу, вона добряче розгубилась і розхвилювалась.

Особливо її налякала зустріч з нашою однокласницею, Амандою, яка вважала себе місцевою королевою, та її подружками.

Підозрюю, що саме тому Віталіна не захотіла залишатись в класі разом з нашими одокласниками, а вирішила поплентатись слідом за мною, стверджуючи, що хоче вивчити школу.

Треба було бачити вираз її обличчя, коли вона зрозуміла, що мало не зайшла до чоловічої вбиральні слідом за мною.

Це було безцінно. Дуже шкода, що я не зробив собі фото на пам'ять про цей кумедний випадок.

Віталіна так розгубилась і засоромилась, що драпанула в клас, забувши про те, що їй не комфортно було там знаходитись.

Правда, мишка швидко зорієнтувалась на місцевості. Коли я увійшов, то вона вже сиділа за партою разом з нашою єдиною стипендіаткою, Талою Нестеренко.

Тут мишка не помилилась, бо наша відмінниця, і справді, найкраще підходила їй для спілкування і дружби.

Бо з іншими нашими однокласницями ця любителька Барбі і кошенят точно не знайшла б спільної мови.

Кілька уроків пройшли без пригод. Віталіна з такою цікавістю ловила кожне слово наших вчителів, що я зайвий раз переконався у тому, що вона заучка і  жахлива зануда.

А на великій перерві почалися пригоди. Не встиг я дійти до їдальні, як почувся дівчачий крик.

В тому, що це верещала мамціна улюблениця, я не сумнівався, бо за ті кілька днів, що ми з Віталіною прожили під одним дахом, я встиг чудово запам'ятати її дзвінкий голос.

Мала верещала на все горло, що Аманда зі своїми подругами її б'ють. Вилаявшись, я кинувся туди, звідки чувся крик.

Цю дурепу, Аманду, я знав не один рік і розумів, що гнобити когось вона могла, а от бити... Такого ще не траплялось на моїй пам'яті.

Прибігши, я побачив Аманду з її подружками і Віталіну, яка виглядала дуже наляканою. Мені навіть здалося, що ще трішки і вона розплачеться.

- Амандо, ти геть тупа?! я ж просив тебе не лізти до неї! Якого Біса?! - Розлючено накинувся я на Аманду.

- У мене паморочиться голова і темніє в очах... - Ледь чутно промовила Віталіна і почала повільно сповзати на підлогу.

Я спершу злякався за неї і розгубився. Опанувавши себе, я підхопив мишку на руки і швиденько поніс її у шкільний медкабінет.

В якийсь момент я глянув на Віталіну, щоб переконатись у тому, що з нею все добре і помітив те, який погляд вона кинула на Аманду.

Це був погляд переможця, а не жертви. І тут я все зрозумів...

Трясця! От, мала хитрунка... Вирішила використати мене у власних цілях. Точно! І чому я відразу не подумав про те, що людина, яка втрачає свідомість, не зможе так голосно верещати на всю школу?

В медкабінеті ця мала хитрунка розіграла чергову сцену, вдаючи із себе нещасну жертву.

Слухаючи її я сам мало не купився і не повірив їй. Це не мишка, а якась хитрюща пройдисвітка.

Схоже, що ця колекціонерка Барбі, мамина доня і занудна відмінниця має і свою темну сторону. Підозрюю, що з цією малою мені сумно не буде...