14 Віталіна

Дідько! А це ще що за справи такі?! Що ця розмальвана бридка жаба собі дозволяє?! Вирішила, що може безкарно знущатись з мене і вказувати, що робити, бо я тут новенька і не з її кола?

Ага... Зараз! Не на ту напала! Зараз я тобі влаштую... Ти надовго запам'ятаєш цей випадок, паскуда носата!

Недарма я цілих пів року ходила на театральний гурток. Видатними талантами я похвалтися не могла, але для того, що я задумала, моїх скромних акторських здібностей цілком мало вистачити.

- Аааа!!!! Рядуйте!!! Аманда Дворська напала на мене разом із своїми подругами!!! Ці ненормальні мене б'ють і обіцяють покалічити!!! - Верещала я на все горло. 

Довкола нас швидко почали збиратися учні школи, а Королева блондинистих клонів разом із своїми вірнопідданими  стали ошелешено роззиратись на всі боки.

- Амандо, ти геть тупа?! Я ж просив тебе не лізти до неї! Якого Біса?! - Дуже вчасно втрутився Захар.

- У мене паморочиться голова і темніє в очах... - тихенько і дуже жалісливо промовила я, сповзаючи по стіні.

Що - що, а втрату свідомості я грати вміла. Цілих три місяці вчилась її імітувати в різних варіаціях.

Якось так гепнулась на підлогу, що набила гулю, бо Людка не встигла вчасно мене впіймати. Тоді я, і справді, мало свідомість не втратила. Печальний був досвід...

- Мишко, ти як? Що з тобою? - Схильовано поцікавився Захар, підхоплюючи мене на руки.

- Вона вдарила мене потилицею об стіну... - Ледь чутно і дуже жалісливо сказала я, поклавши голову на плече мажорика.

- Трясця! Треба негайно в медкабінет... - Промовив Захар і швиденько поніс мене у потрібному напрямку.

Для повноти картини, я дуже постаралась і вичавила з себе кілька сльозинок.

Поглянувши на ту прицуцувату королеву клонів і її безголових подружок, я ледь стрималась, щоб не показати їм язика. 

Дуже швидко я зрозуміла, що цей Захар не лише вродливий, а ще й дуже міцний і витривалий хлопець.

Ніс мене на руках і навіть не спинявся відпочивати. Йой! Та я точно, як головна героїня в якомусь молодіжому серіалі...

Нажаль, ми надто швидко дістались до шкільного медкабінету, а я хотіла б, щоб Захар ще трохи так мене на руках поносив.

Он як інші дівчата витріщаються... Точно заздрять... Далі насолоджуватись загальними заздрощами я не могла, бо треба було продовжувати грати роль нещасної жертви.

Почувши мою розповідь, місцева медсестра важко зітхнула і почала обережно мацати і оглядати мені голову.

- Ніби все добре. Але краще звернутись в лікарню, бо травма голови - це дуже серйозна річ, - заявила вона.

Я почула, як поряд тихенько вилаявся Захар. В лікарню мені зовсім не хотілось.

- Може, я трішки полежу тут у вас? Якщо за цей час краще не стане, то тоді вже до лікаря... Не хочеться зайвий раз шум підіймати...

Захар в цьому мене повністю підтримав, бо дуже не хотів телефонувати своїй мамі і повідомляти про те, що у мене травма голови.

Медсестра важко зітхнула, але погодилась на це. Пролунав дзвінок і Захар пішов на урок, а я залишилась відпочивати на кушетці в шкільному медкабінеті.