13 Віталіна

Після пережитого сорому, я не стала чекати повернення Захара із вбиральні, а драпанула в клас.

Я вже й так знала, що він буде з мене насміхатись з цього приводу, але нехай це краще буде вдома, ніж тут.

Зайшовши в клас, я роззирнулась довкола, шукаючи, куди сісти. Серед золотих діток я помітила одну цілком звичайну дівчину.

Вона сділа на першій парті середнього ряду, виглядала адекватною і поруч з нею було вільне місце. Саме туди я і направилась.

- Привіт! Я - Віталіна... Можна до тебе підсісти?

- Привіт! Мене звати Тала. Сідай. Буду рада компанії, - посміхнувшись, відповіла дівчина.

Я видихнула з полегшенням і сіла за парту поряд із своєю новою знайомою.

- Чесно кажучи, я дуже зраділа, коли побачила тебе, Тало. Відразу подумала про те, що в цьому класі є принаймні одна нормальна дівчина, - сказала я, усміхнувшись.

- Я теж зраділа, коли помітила, як ти увійшла в клас. Я тут навчаюсь вже два роки, але так ні з ким з однокласників не потоваришувала. Думаю, що ти розумієш чому...

- Розумію... - Почала я, але мене перебили.

- Ти вже тут? А я думав, що ти досі школу вивчаєш, - підморгнувши мені, промовив Захар.

Так і знала, що цей капосник буде з мене насміхатись через той дурний випадок. От, халепа...

- Я вирішила, що пізніше буду знайомитись зі школою. Зараз вже урок розпочнеться, - відповіла я неохоче.

- Ну, дещо ти вже встигла дізнатись, Віталіно, - сміючись, промовив цей гамадрил і пішов до своїх друзів.

Трясця! Так і стукнула б його чимось важким по русявій голові, щоб більше не ржав, як дурний коняка.

- Віталіно, ти знайома із Захаром Княженком? - Здивовано поцікавилась Тала.

- Наші з ним мами - давні подруги. Поки моя мама на роботі в іншій країні, я живу в домі у Княженків. Захарова мама, Світлана Миколаївна - дуже добра і мила жінка... Вона... попросила Захара наглядати за мною в школі.

- Оце тобі пощастило... Я знаю багатьох дівчат, які б мріяли опинитись на твоєму місці, - усміхаючись, сказала моя нова знайома.

- У Захара  так багато фанаток?

- Ага... Майже всі наші однокласниці.

- Капець...  Ну, він, звісно, красунчик, але ж йолоп ще той...

- Кх - кх! - Почулося позаду нас.

Я озирнулась і від несподіванки ледь не гепнулась зі стільця на підлогу, бо за нами сидів Захар власною паскудною персоною.

Дідько! Та, коли вже цей бісів день закінчиться? Судячи з усього, мені сьогодні не щастить...

Хоч би цей капосний і пихатий мажорик не почув того, що я тільки що бовкнула з дурної голови.

Наступної миті в клас увійшла вчителька і мої думки відразу переключились із Захара на навчання.

На великій перерві Тала повела мене в шкільну їдальню, але ми з нею туди так і не дійшли, бо шлях нам перекрили Аманда і її армія блондинистих клонів.

Крокодильчики зелені і хвостаті! Та коли це все вже закінчиться?! Тільки цієї носатої дурепи мені зараз не вистачало для повного щастя.

- Чуєш ти, новенька... Будеш крутити хвостом перед Захаром, я тобі таке влаштую... - Пригрозила  прицуцувата королева клонів і з силою штовхнула мене в стіну.