12 Віталіна

Кажуть, що школа - це другий дім. Але в моєму випадку це не так. Елітна школа, де навчались золоті дітки - це такий собі розкішний палац, куди мене явно не запрошували.

Я стояла біля високих скляних дверей, дивлячись, як повз мене проходять дівчата в ідеально вигладжених піджаках і з сумками, що коштують, мабуть, більше, ніж мій телефон, ноутбук і взуття разом узяті.

До мене підійшов Захар. В ідеальному дорогущому костюмі і з таким виразом обличчя наче йому все навкруги остогидло.

Мажорик виглядав так ніби знімається в рекламі дорогих годинників, а не веде новеньку до школи.

- Ласкаво присимо, - зверхньо посміхнувся він, відчинивши для мене двері школи.

В холі все блищало так, ніби після генерального прибирання. А запах парфумів стояв такий, що у мене аж в носі почало крутити. Ледь стрималась, щоб не почати пчихати.

- Захаре, привіт! - Почулося десь поряд.

Повернувши голову, я побачила трьох дівчат. Вони мені були схожі на клонів. Три блондинки з однаковими зачісками і однаковим макіяжем. Одна з них зробила крок вперед і посміхнулась Захару.

- Привіт, дамочки! Познайомтесь... Це наша новенька... Її звати Віталіна. Моя мама дуже хоче, щоб вона залишалась цілою і неушкодженою, - посміхаючись, промовив мажорик.

- Цілою вона, може, і залишиться, а от неушкодженою... Це вже інше питання, - Невдоволено промовила головна блондинка, прискіпливо мене роздивляючись.

- Амандо, припини... Не лякай мою підопічну, бо вона драпане звідси ще до початку уроків, - сказав мажорик, сміючись.

От, козляра блохастий! Смішно йому... Нічого... Нічого... Буде колись і на моїй вулиці свято... Колись настане час, що і я з нього посміюся.

- Якщо вона така полохлива, то треба було сюди не переводитись, - видала головна блондинка на ім'я Аманда, а її клони, сміючись, закивали головами.

Повний капець... Де мої речі і куди я потрапила? Якась паралельна реальність.

- Я вас попередив... Ця мала має бути цілою аби я міг відзвітувати мамці, - сказавши це, Захар пішов далі, а я поспішила за ним.

Піднявшись сходами і походивши безкінечними коридорами, ми з мажориком дістались до потрібного нам класу.

- Йди займай собі місце, - сказав Захар, збираючись кудись піти.

Озирнувшись довкола, я побачила золотеньких діток, що розповідали одне одному про свій літній відпочинок.

Те, що Захар хотів кудись драпанути здалося мені дуже підозрілим. А якщо цей бовдур вирішив пожартувати і привів мене в інший клас?

Е ні... Не на ту напав. Я на таке не куплюсь. 

- Я піду з тобою, - заявила я, наздогнавши в коридорі Захара.

- І чому тобі в класі не сидиться? - Роздратовано поцікавився мажорик, підійнявши одну брову.

- Я хочу краще роздивитись школу, - відповіла я, дивлячись на нього самими чесними очима.

- Роби, як знаєш, - знизавши плечима, пробурчав Захар і пішов далі.

Я послідувала за ним, намагаючись не відставати. Думав, що зможе мене надурити... Дзуськи!

Помітивши, що Захар взявся за ручку дверей і збирається кудись зайти, я посміхнулась сама до себе.

Точно! Хотів мене здурити. Добре, що я проявила пильність і не повірила йому.

- Мишко, ти теж сюди? - Здивовано поцікавився мажорик.

- Так , - відповіла я, гордо задерши носа.

- Ти в цьому впевнена? - Запитав Захар, сміючись і вказуючи рукою на двері.

Поглянувши туди, куди він вказував, я офігіла і захотіла провалитись крізь землю і чим глибше, тим краще.

Виявилось, що ми з ним стояли під дверима чоловічої вбиральні.

Дідько! Як я могла так осоромитись?! Чого я раніше не глянула на ті бісові двері?! Аааа! Який сором...