10 Захар

Не встигла моя мамця з'явитися вдома, як відразу розкомандувалась. Вона великий бос не лише на роботі, а й вдома.

Мама заявила, що зараз ми поїдемо на шопінг і я, попрощавшись з Антоном, пішов збиратись, бо чудово знав, що сперечатись з нею - це марна справа.

Виявилося, що на шопінг мама вирішила прихопити ще й мишку. Побачивши мене, мала так скривилась, що я ледь стримався, щоб не розсміятись.

Сідаючи в машину, я вирішив зайняти місце поряд з психованою мишкою. Мені було дуже цікаво непомітно спостерігати за нею.

Зупинившись на парковці біля торговельного центра, ми всі пішли за покупками.

- Спершу купуємо речі для Віталінки, а потім для тебе, Захаре, - промовила мамця, уважно дивлячись на мене.

- Я можу і сам собі купити одяг, - сказав я.

- Я це знаю і бачила твій гардероб. Сьогодні ми будемо разом обирати для тебе одяг. Має ж бути у тебе хоч кілька пристойних речей, Захаре.

Подумки вилаявшись і важко зітхнувши, я поплівся слідом за Мамою і Віталіною.

Спостерігаючи за тим, з якою радістю моя мама взялася обирати речі для мишки, я зрозумів, що вона завжди хотіла мати доньку.

- Віталінко, люба! Бери все це і йди міряти, а я тим часом пошукаю для тебе ще щось, - промовила моя мама, відправляючи мишку в примірочну.

Я ж тим часом почав переглядати свої повідомлення.

- Захаре, підійди, будь ласка, - попросила мама.

- Я не впевнена, що мені підійде щось подібне, - розгублено промовила Віталіна, роздивляючись себе у величезному дзеркалі.

Побачивши мишку, я офігів і навіть розгубився. На ній була коротенька чорна сукня з глибоким декольте.

- Віталінко, ти просто ще не звикла, тому тобі так здається... Але тобі дуже гарно. Правда, Захаре?

- Ага... - Бовкнув я, вилупившись на гарненькі ніжки Віталіни.

- Так, цю сукню ми точно беремо. Міряй далі, - задоволено промовила моя мамця.

Виявилося, що у мишки чудова фігура. Від такого відкриття я досі був в шоці.

Не встиг я оговтатись, як Віталіна з'явилась знову. Кожне вбрання, що їй обирала моя мама, було з перчинкою.

У мене вже почало складатись враження, що вона хоче мишку не одягти, а, навпаки, роздягти.

- Мені здається, що це надто відверто, - відповів я, коли мене в черговий раз запитали про те, що я думаю.

- Багато ти розумієш, Захаре... Не слухай його, люба. Свою красу треба впевнено демонструвати, а не ховати від усіх. От побачиш, скільки хлопців тобою зацікавиться. Будуть табунами за тобою бігати.

Почувши це, мишка сором'язливо посміхнулась, а я невдоволено скривився.

Чомусь думка про те, що за Віталіною хлопці будуть бігати табунами, мені дуже не сподобалась.