9 Віталіна

Йой! Який страшний сором! Крокодильчики хвостаті! Це ж треба було потрапити у таку халепу?!

Сиділа на тому дереві наче повна дурепа, а потім  ще й примудрилась впасти...

Щоб я ще хоч раз на якесь дерево полізла... Нехай там десяток котів сидить, я більше на таке не поведуся.

Варто мені було уявити собі те, як Захар зі своїм товаришем зараз з мене сміються, дуже захотілося завити вовком, а тоді впасти на ліжко і довго плакати.

От чому все так склалося? Я ще навіть в ту бісову школу не встигла піти, а вже осоромилась перед хлопцями.

Визирнувши у вікно, я побачила, що Захар зі товаришем розмістились на шезлонгах біля будинку.

Вони сміялися і щось жваво обговорювали. Від думки про те, що хлопці сміялись саме з мене, стало ще печальніше.

Я так переймалась через все це, що геть забулась про конспірацію. Захар помітив, що я виглядаю у вікно і сміючись, помахав мені рукою.

Ааа! Дідько! Я знову примудрилась виставити себе дурепою. Що за день сьогодні такий?

Тільки я зібралась впасти на ліжко і тихенько поплакати в подушку, як в двері моєї кімнати тихенько постукали.

Хто це так невчасно захотів зі мною поспілкуватись? Важко зітхнувши, я попленталась відчиняти.

На порозі стояла Світлана Миколаївна.

- Віталінко, у мене знайшлося кілька вільних годин і я вирішила витратити їх на шопінг. Швиденько збирайся. Поїдемо по магазинах. Треба знайти тобі щось нове, - весело промовила вона, усміхаючись.

- Дуже дякую за пропозицію... Та у мене вже є все необхідне... Ми з мамою скупились перед її від'їздом.

- Необхідне - це добре. А ми купимо щось ще. Поповнимо твій гардероб. Люба, у тебе п'ятнадцять хвилин на збори. Я на тебе чекаю.

- Добре, - погодилась я і кинулась до шафи.

Мамина подруга пішла кудись у своїх справах, а я почала перевдягатись.

Зібравшись, я спустилась на перший поверх, де на мене вже чекала Світлана Миколаївна. Ми з нею вийшли на вулицю і попрямували до її машини.

- Нарешті... Я вже замучився вас чекати, - невдоволено пробурчав Захар, наближаючись до нас.

- Сину, ти ж знаєш, що дівчаткам треба трохи більше часу, щоб зібратися, ніж хлопцям, - усміхаючись, промовила його мама.

Капець! Виявляється, що Захар поїде з нами... Тільки цього не вистачало... Знала б, що так буде, то збрехала б про те, що погано себе почуваю і відкараскалася б від цієї поїздки.

Зітхнувши, я сіла на заднє сидіння. Я думала, що мажорик сяде на переднє, але помилилась, бо Захар вирішив вмоститись поруч зі мною.

Крокодильчики зелененькі! Ну, за що мені все це? Захар дивився щось у своєму телефоні і не звертав на мене жодної уваги, але мені всерівно було дуже некомфортно поруч з ним.

Відчувши приємний аромат його парфумів, я відразу згадала, як він спіймав мене, коли я падала з дерева, а потім ще й обіймав і гладив по волоссі, намагаючись заспокоїти.

Трясця! Від таких думок у мене почали горіти щоки. Швидше б ми доїхали і я вийшла б з машини на свіже повітря.

Бо мені дуже терміново потрібно викинути з голови дурні думки про цього бовдура, що зараз сидить поруч зі мною.