5 Віталіна

Я не шпигунка і не пліткарка, але іноді доля підсовує мені чужі розмови так майстерно, що гріх не послухати.

Проходячи повз вітальню, я почула голос Захара. І я б пішла собі далі, якби не пролунало моє ім'я.

Навостривши вуха, я почула, як він розповідає про мене комусь із своїх друзів. І не просто розповідає, а насміхається.

І не тільки з мене, а і з моєї колекції Барбі. От йолоп безголовий! Я ж йому пояснювала, що колекціоную ляльок, а не граюсь ними. Але ж цей бовдур на стільки примітивний, що не зміг цього зрозуміти.

Психанувши, я топнула ногою і Захар тієї ж миті озирнувся. 

Я розвернулась і драпанула до себе в кімнату, зачинивши за собою двері. Через кілька хвилин в них постукали.

- Віталіно, відчини... Давай спокійно поговоримо, - почувся голос Захара.

- Навіщо? Я й так вже знаю, що ти про мене думаєш. Я чула, як ти сказав комусь, що я - страшенна зануда і наївна дурепа, що досі грається ляльками... А і ще ти називав мене пришелепкуватою і плаксивою...

- Вибач... Я не хотів тебе образити.

- Але образив... А твої вибачення мені не потрібні, бо я вже знаю, яка їм ціна. Ти сьогодні вже вибачався переді мною... 

- Ну не злись, Віталіно... Просто... Ти досить дивна... І ще й ці твої Барбі... Це ж суцільний капець і дуже незвично...

- Ти вважаєш мене дивною, бо я колекціоную Барбі. Я бачила, що у тебе п'ять пар однакових білих кросівок. Я теж вважаю це дивним, але ж не називаю тебе пришелепкуватим через це.

- Хочеш я щось куплю для тебе в якості вибачень? Що б ти хотіла, мишко?

- Я вже казала тобі, щоб ти не називав мене так. У мене є ім'я. Не потрібно мені твоїх подарунків. Краще купи собі мізки. Так буде значно краще, Захаре.

Я почула, як голосно грюкнули двері в сусідню кімнату. Ви тільки подивіться на цього пихатого індика... Спершу образив мене, а тепер ще й психує.

Навіть не знаю, як у такої чудової жінки, як Світлана Миколаївна, міг народитися такий паскудний син...

Вранці я дозволила собі довше поніжитись в ліжку. Через кілька днів розпочнеться навчання в школі, тому треба насоложуватись останніми днями літніх канікул.

Почувся тихий стук в двері моєї кімнати. Я подумала, що то Світлана Миколаївна і вставши з ліжка, пішла відчиняти.

Відкривши двері, я нікого не побачила. Тільки на підлозі лежала якась рожева коробка із сріблястим бантом