2 Захар

Ці вихідні я провів на дачі у свого найкращого друга, Антона. Він влаштував там вечірку, поки його батьки відпочивали у Греції.

Повернувшись додому, я зайшов на кухню, щоб попити води. Побачивши, як там господарює якесь крихітне і худюще дівчисько, я так здивувався, що геть забув, чого прийшов.

Трясця! Знову мама взялась за старе! Дай їй волю, то вона збере всіх нещасних і знедолених і поселить у нас вдома, щоб про них піклуватись.

Інколи мені здавалось, що про чужих людей вона хвилювалась на багато більше, ніж про мене і це дуже бісило.

А я ще думав, чого це мамця так легко відпустила мене на всі вихідні на дачу до Антона і навіть не бурчала про наші гулянки.

Виявляється, що у неї вже були свої плани.

- А це ще що за мишка бігає у мене по кухні?! - Поцікавився я, роздивляючись нашу гостю.

- Я... Віталіна... Я вчора приїхала... - Перелякано пропищала  сіренька мишка.

Ця дівчина була приблизно мого віку. На обличчі ні краплі косметики. Я вже й забув, коли таких дівчат бачив.

Нудний, русявий хвостик і великі, перелякані сірі очиська... Схоже, що переді мною стоїть зануда - відмінниця у всій своїй красі. Капець... Приїхали...

Поки я роздивлявся цю перелякану малу, з'явилась моя мамця і так "порадувала", що у мене мало пар з вух не пішов від злості.

Мама поставила мене перед жахливим вибором. Або я наглядаю в школі за цією переляканою Віталіною або фактично залишусь без грошей.

Супер! Геніально! Як так можна чинити з рідним сином?! Складається враження, що я якийсь підкидьок, а не її дитина...

Та в школі цю сіреньку мишку наші хижі кішечки з'їдять і не помітять. Не знаю, чим думала моя мама, коли вирішила влаштувати цю біду сірооку в нашу школу.

Дівчисько втече на другий день, гірко плачучи і гублячи кросівки по дорозі.

Піднявшись на другий поверх, я помітив, що двері в гостьову кімнату, яка розташовувалась поруч з моєю, відчинені.

Заглянувши туди, я побачив цілу купу різних дівчачих речей. Мені захотілось більше дізнатись про нашу полохливу гостю і я, трохи повагавшись, зайшов до її кімнати.

Барбі?! Серйозно?! Це дівчисько притягло сюди свої ляльки?!

Дивлячись на ляльок Барбі, що сиділи і стояли по всій кімнаті, я, мимоволі, розсміявся.

Капець...Такого я точно не очікував побачити. Роззираючись довкола, я помітив на ліжку світло - рожевий блокнот.

Ого... Інтригуюча знахідка... Це схоже на дівчачий щоденник... Цікаво, що такі дівчата, як ця Віталіна, пишуть у своїх щоденниках?

Можливо, що там ховаються якісь жахливі таємниці? Не дарма кажуть, що в тихому болоті чорти водяться...

Вмостившись на ліжку, я відкрив рожевий блокнот і почав читати.

Після двох перших сторінок, мені стало зрозуміло, що ніяких жахливих таємниць тут точно не буде.

Бо Віталіна - наївна дурепа, мрійниця і невиправна оптимістка, що дивиться на світ крізь рожеві окуляри.

Я вже збирався покласти на місце щоденник і втекти із цього дівчачого королівства, коли двері відчинились і в кімнату увійшла Віталіна.

Мишка тримала в руках тацю з чаєм і мало не кинула її на підлогу, побачивши мене.