1 Віталіна

- А це що за мишка бігає у мене по кухні? - Почулося у мене за спиною.

Озирнувшись, я побачила високого, вродливого і дуже незадоволеного шатена. З першого погляду було зрозуміло, що переді мною стоїть мажорик.

- Я... Віталіна... Я вчора приїхала... - Розгублено пролепетала я.

- Ех... Схоже, що моя мамця знову притягла когось в наш дім, - сердито промовив мажор, склавши руки на грудях.

Він так нахабно на мене витріщався, що я розгубилась ще більше і розчервонілась наче спіла вишенька.

- О, дітки, ви вже встигли познайомитись, - радісно промовила Світлана Миколаївна, подруга моєї мами, з якою вона колись разом навчалась в університеті, зайшовши на кухню.

- Мамо, ти б попередила, що знову вирішила поселити когось у нас вдома, - невдоволено пробурчав хлопець, продовжуючи уважно вивчати мене поглядом.

- Вибач, Захаре... Я геть забулась розповісти тобі про те, що запросила Віталіну пожити у нас деякий час. Це дочка моєї хорошої подруги. Її мама поїхала працювати у Чехію. Я вирішила, що так для дівчинки буде краще. Тим більше, що Віталіна буде навчатись в одній школі з тобою.

- Вона?! Буде навчатись в нашій школі?! Серйозно?! Та цю полохливу мишу там з'їдять ще в перший день.

- Не з'їдять, бо ти, Захаре, будеш про неї піклуватись.

- Я?! З якого дива?! Я не хочу зайвих клопотів на свою голову.

- Якщо не хочеш, щоб я дуже суттєво урізала гроші на твої витрати, то будеш наглядати за Віталіною в школі. Якщо ти відмовишся, то не проблема. Я знайду в школі якогось серйозного і відповідального хлопця і буду платити йому.

- Мамо, ти серйозно?! - Вражено запитав мажорик, спопеляючи мене поглядом.

- Дуже навіть серйозно. Або ти наглядаєш в школі за донькою моєї подруги або вчишся економити, Захаре, - відповіла Світлана Миколаївна, взявши руки в боки.

- Добре! Я можу прослідкувати за тим, щоб ніхто не ображав твою дорогоцінну Віталіну, але вона сама через два тижні захоче втекти із нашої школи. Бо там такі, як вона, надовго не затримуються, - розлючено промовив Захар і вийшов з кухні, голосно грюкнувши дверима.

- Не зважай на мого сина... Інколи з ним буває важко. Але Захар - хороший хлопець. Незабаром ти сама в цьому переконаєшся.

В тому, що цей Захар - хороший хлопець, я дуже і дуже сумнівалась.

Подякувавши ще раз для Світлани Миколаївни за все, що вона робить для нас з мамою, я пішла до себе в кімнату, прихопивши собою чашку з чаєм і тарілку з бутербродами.

Підіймаючись сходами на другий поверх, я думала про те, що краще б залишилась жити сама в нашій крихітній квартирці, до якої я звикла, ніж  переїздила б у цей розкішний дім, де мені далеко не всі раді.

Увійшовши до себе в кімнату, я так здивувалась, що ледь не впустила додолу тацю з чаєм і бутербродами. 

На ліжку нахабно розсівся Захар, листаючи мій таємний щоденник.

Трясця! Я геть забулась про те, щоб його заховати.