Все занадто легко...

~Повернись до початку, Еліс...~

***

Я попивала каву на одній зі знайомих вуличок Манчестеру. Погода була прохолодна, тож ще дужче закуталась в теплий червоний шарф. Я майже не спала цю ніч. Треба було придумати, як вивести вбивцю на чисту воду. Кожен крок у нього продуманий наперед. Та чи не припускався він помилки? Ні, одну все ж таки зробив. 

Коли останній раз вимкнулось світло, вбивця зовсім не підозрював, хто стоїть за дверима, і коли кімната засяє. Навпаки, мій експеримент навіть довів цю гіпотезу. Тепер карти майже розгорнуті. Залишилась лише одна під назвою:”Помста”. 

Болдвін заїхав за мною після десятої. Через деякі обставини пари скоротили, а тому наша, так звана, гра почнеться трохи раніше. Тарані Оусен не хотіла, аби на її заклад повісили вбивство та ще й замах на людину, а тому робила усе, щоб ця справа завершилась швидше. 

Дивні люди. І все через якісь дріб'язкові проблеми. 

Зайшовши до інституту, швидко пішла на урок. Усі виглядали доволі дивно: Кейт наче не спала цілу ніч, Аліса мовчки поглядала на мене, Рейк увесь час занотовував щось до зошита, а наш вчитель-Вейт МакОлістерс розповідав про якийсь там твір нашого часу. Я майже його не слухала, як і всі інші. 

Уроки завершились. На моє здивування, ця справа розв'язалась майже сама по собі. Навіть Вівіан Хьюго приїхала, бо я попросила. Звичайно, задля експерименту. Еліс Хейл не розповідає своїх таємниць. 

Ро також сидів поряд. Це було наче при першій нашій грі. Зі столу кожен узяв по одній карті, і містер Хайні поглянув скосо на Хьюго. Її, на щастя, не сильно задів ніж. Я б навіть сказала, що їй пощастило. 

Світло вимкнулось, і я спокійно натиснула на кнопку дзвінка. Тихі кроки наближались позаду, але спокій не зникав з мого обличчя. Пройшло двадцять секунд. Занадто мало, аби щось встигнути. Я почула, як за дверима хтось натиснув на важіль, потягнувши його вниз. Світло увімкнулось. Біля мого стільця стояв Мітчелс, тримаючись за живіт. Його очі бігали по кімнаті, шукаючи ймовірного вбивцю, але не знаходили. Вівіан налякано поглядала на кров, що крапала з хлопця. І тут я заплескала в долоні. 

-Ми так і не питали щодо того, хто ж вбивав,-тихенько промовила я, дивлячись на свої нігті.

-Він зараз помре!-вигукнула Стоун, благально дивлячись на мене.

-Рейку треба викликати швидку,-зауважила Аліса, але я спинила її рукою.

-Мітчелсу вже ніхто не допоможе, а от швидка для… Майка вже під закладом.

Кімнатою прокотилась тиша. Усі незрозуміло поглянули на мене, намагаючись зрозуміти хто я та що тут роблю.

-Детектив Еліс Хейл,-відповіла я, простягнувши візитку. 

-Трясця,-тихо сказав хлопець.

-Тож поговоримо тут, чи у відділку?-запитала я.

Але Олівер лише буркнув щось під ніс, сівши на стілець. Він тримав рукою живіт, намагаючись спинити кров.

-Поки швидка не прийшла, почнемо,-сказала я, розмістившись біля Вівіан.-Жив собі один хлопець, якого всі ненавиділи. Через те, що батько пішов з родини, мати почала пити. І робила це доволі часто. Двох братів розділили: одного забрали в багату родину, а іншого в бідну. Одного разу хлопчикові набридло терпіти це приниження, і він…,-я поглянула на Олівера. Його очі бігали, але навіть з пораненням він мав, на диво, спокійний вигляд. Щось тут не те,- вирішив усім помститись. Першим став Джо Гоукінс-хуліган, якого ненавиділи майже усі. Другим-Рейк Мітчелс, а третьою мала стати-Вівіан. Та не через свою образу, а через те, що забагато знала. Ізабеллу Ройні вбили недавно. Саме вона була за дверима в ту мить, коли Хьюго мала померти. 

-Браво, міс Хейл! От тільки декілька помилок ви припустились,-сказав Олівер, і в цю мить до кімнати зайшла швидка. Вони забрали хлопця, а я поїхала за ними. 

Думки переплітались. В чому моя помилка? Хто насправді винен? Я не так пророхувала деякі моменти… Джо та Рейка вбив саме Майк. Ніхто інший, але чому ж я не можу назвати цю справу розкритою? 

-Пробачте, можете звернути на вулицю Мейкон-стріт?

-Так, звичайно,-відповів водій таксі.

Ми проїхали повз кав'ярню. Я відчула легкий аромат кави та печива. Щось я точно пропустила. Це як у справі з трояндами: після того, як виявилось,що два брата та їхня подруга вбивці, я продовжила розв'язувати цей клубок, і віднайшла Кеті. Тож потрібно зустрітись з однією важливою людиною, яка мене чекає.

-Привіт, міс Хейл.

-Рой? Як ти?-намагалась виглядати більш-менш спокійною.

-Та, знаєш, непогано! Тут і годують… 

Але я лише махнула рукою, ніби завершуючи його “цікаву” оповідь.

-Щось дізнався? Ти мені дзвонив,-нагадала я, поглянувши в його темні очі.

-Так, мене підставили. 

-Ти це вже казав.

Але чоловік лише лукаво посміхнувся, просунувши під столом папку. Я спокійно узяла її та непомітно поклала до себе в наплічник. Нас записувала камера, і це я добре знала. 

-Хтось невідомий дзвонив сюди, сказавши, що я вбив когось там. До речі, саме біля дитячого будинку знайшли тіло того старого чолов'яги. 

-Даруйте, якого чолов'яги? 

Та Везербі лише посміхнувся. Він розповів мені, що його заперли за ґрати через вбивсто охоронця дитячого будинку. Його прибрали саме після вирішення минулої справи. На щастя, Рой знайшов адвоката, і той зміг трішки нарити інформації про нашого невідомого. Номер був записаний на аркуші, що містився у папці. Більше нічого не знайшлося. Чому і хто хоче прибрати хлопця, я не знала. 

-Добре, а ще одне,-я сіла навпроти Везербі і прикусила нижню губу.- Я взагалі заплуталась у справі. Не знаю що робити… 

-Зрозуміло, в нас занадто мало часу, аби ти все пояснила, тож дам тобі одну єдину пораду: просто згадай деталі. Що ти відчувала? Що чула? Хто на твою думку не міг цього зробити? Не прибирай його, а повернись після перевірки кожного з підозрюваних. 

Я кивнула та вийшла за двері. Тихенький вітерець підіймав моє волосся, і я на мить зникла з цього світу, поринувши у справу. Хто ж я насправді? Детектив Еліс, або ж маленька дівчинка, яка просто хоче дізнатись правду? Сівши до таксі, поїхала до однієї людини, яка привернула мене найбільше.