Ймовірність подій

~Аби зрозуміти людей, потрібно думати як вони...~

***

Сонце гріло щічки, даруючи тепло усьому тілу. Голова була наче сталева. Боліла жах! Я спробувала підняти руку, перевіряючи, чи та не відмовила. Ні, усе в нормі. Я продовжувала лежати на купі мотлоху та листя, очікуючи що зараз повинно щось статись. Стівен Браун мене не знайшов. На щастя, цього не зробив. 

Тож я піднялась на ноги та відчула біль, як в ногах, так і в суглобах. Оце в мене ніч була! Телефон завібрував. Я навмисно вимкнула звук, аби містер Браун пройшов повз, не знайшовши дівчинку-халепу, що завжди бреше. 

-Ало?-мені відповів стривожений голос Григорія. Нашого золотого психолога. 

-Що трапилось?-спитала я, зціпивши зуби. Ці гілочки та листя подарували мені біль на цілий тиждень! 

-Я ходив додому до Майка Олівера. Короче кажучи, там в нього бідна родина, яка складається лише з мати та його… тобто складалась. Та зараз не про це. В них є один сусід, який знає доволі цікаву інформацію. Він згоден дати свідчення! 

-Чекаю його о…,-я подивилась на Сонце,яке палило зверху. Поглянувши на телефон, зрозуміла, що зараз дев'ята година ранку. Довго ж я дрімала! 

-О дванадцятій! 

-Без проблем! А де це ти? Якісь звуки природи на задньому плані чутно.

-Краще не питай! 

Дзвінок завершено. 

Зібравши речі, пішла до дороги, яка мала вести мене до Ізабелли Ройні. Сподіваюсь, жінка і досі чекає візиту. 

Вітерець колихав дерева. Я притримала капелюх, аби той не впав, і попрямувала вздовж траси. Залишалось йти небагато. Десь тридцять хвилин пішки, тож встигну до початку опитування сусіда Олівера. 

Поки йшла, вирішила подумати що до самої справи. Почалось усе з Джо Гоукінса, якого вбили при першій можливості. Навіть вчителя мовчали та забороняли говорити. Про Тарані Оусен, директорку, я взагалі мовчу. Далі на черзі був Майк Олівер-лузер класу та інституту загалом. Потім Вівіан… але її не вбили. Стоп! А чому вбивця так ідеально продумуючи цю гру, не зміг довести її до кінця? Хьюго жива, а це означає… 

-Ало? 

-Рино, скажи Бріджеру, аби він поставив охорону до Вівіан! 

-Вже зробив. Чого так хвилюєшся? І… де ти, міс Хейл? 

-Не зараз, Рино! Добре, не опитуй сусіда Олівера без мене. Ок? 

-Добре! О Боже! Хтось пояснить, що відбувається? 

Я попрямувала до старого будинку, який складався з декількох поверхів. Запах скошеної трави та пива не давав нормально думати. Так, бідність жахлива річ. Крокуючи сходами, думала про все загалом. Ні, Ро не міг вбивати. Це не для таких, як він. Якась дурнувата гра, що просто ховає таємний сенс. А саме:”Помста тим, хто ображав, і тим, хто мовчав.” Аліса Мейл? Вона могла лише заздрити Кейт Стоун та й дівчина жива… Рейк Мітчелс? Навряд чи. Цьому хлопцеві важливі лише татові гроші та друзяки. Тоді хто? Може, реально Хайні? 

Я зупинилась. Треба спроектувати ситуацію! Але я не в інституті, тож поки це неможливо… 

Зайшовши до кімнати, яка, на диво, була відчинена, помітила лежачу на підлозі прибиральницю міс Ройні. 

-Трясця!-вигукнула я. 

Треба подзвонити у відділок. 

Тож через хвилину я вже сиділа на стільці, розповідаючи усі подробиці що до вбивства. Домовившись з Риною, Ковальчуком та Григорієм,а також узявши Болдвіна Херрі, поїхала до інституту журналістики, аби провести експеримент.

-Рино, ти Кейт Стоун. В той день вона сиділа біля Вівіан Хьюго, тобто Ковальчука.

Хлопець лише злісно поглянув на мене крізь плече. Але все ж таки сів біля міс Уелс. Далі Аліса Мейл, тобто Григорій, розмістилась біля Мітчелса(Болдвіна). Ро Хайні навпроти Рейка… А я біля…Вівіан! І як тоді не почула, що вбивця йде повз? 

Містера Хайні ніхто зіграти не міг, бо нас було занадто мало, тож я узяла інрашкового ведмедика та поклала його на стілець. Позаду почувся сміх Ковальчука. 

-Якщо комусь смішно, то хай іде геть!-образливо відповіла я.

За дверима знаходилась ще одна людина, яка вмикнула світло. Поки невідомо хто. 

-Припустимо, я вбивця,-почала я, крокуючи до Вівіан, або ж Ковальчука.-Вбиваю тебе ножем,-замахнулась рукою, зробивши ляпаса по голові чоловіка,- і йду до Ро, аби віддати ніж, бо розумію, що… Зараз усе буде не за планом.

-Тобто вбивця не знав, що світло зникне?-припустила Рина.

-Так! 

Але Болдвін лише махнув головою.

-Ти пам'ятаєш, що Ро та Рейк відійшли в інший бік? 

Я вдарила себе по голові та посміхнулась Херрі.

-Молодець! Вони знаходились трохи подалі від своїх сидінь, але…

Я підійшла до дверей та прислухалась до навколишніх звуків. Попросивши Григорія вийти за двері, аби вимкнути світло, почала рахувати час. Вбивство було скоєно буквально за 1 хвилину, чи навіть декілька секунд. Мало часу, щоб когось прибити та вийти непоміченим. Світло вимкнулось. Я підійшла до сидіння Вівіан та зробила мах рукою, ніби повторюючи рухи незнайомця. Далі крокувала до свого місця, і почула, як рука Ковальчука опинилась на важелі. Швидко зреагувавши, побігла до Ро та поклала біля нього уявний ніж. Далі підійшла до свого місця.

Світло з'явилось. Рина лише із захватом поглянула на мене, а Болдвін поплескав по плечу.

-Ти молодець. Тож справа розкрита? 

Я замахала головою.

-Ще ні, потрібно спитати сусіда та оглянути квартиру прибиральниці. Але ми дуже близько до розв'язки. Занадто близько. 

Рина поїхала на місце злочину, а я з Григорієм пішла до Пітера МакЧестера-сусіда Олівера. Чоловік мав трохи неприємний вигляд: нестрижена борода та старий одяг, який складався з сірої майки та штанів. Але людиною виявився доброю. Він розповів, що Майк був хорошим хлопцем, але точно щось приховував. До нього перед днем вбивства прийшов Мітчелс, і вони довго сварились. Потім хлопець передав пакет та пішов. Більше подробиць ми не отримали.