27.

Та кімната, що існувала в зазеркаллі, тепер виглядала так само, як і в звичайному світі. Тому, відклавши розмову з примарами до наступного разу (коли знову з’явиться знайоме мерехтіння), я підняла з підлоги шубу. Накинувши її просто на оголене тіло, підійшла до бібліотеки.

Там, серед пухких сувоїв, рукописів і книг, моя рука зупинилась на одному з томів із багряною палітуркою. На обкладинці, витисненій золотом, сяяли слова: Рішаа-Вінн з дому Кларин
"Нектар тілесного вогню. Таємні строфи з Чорного Архіву Хааралії"

— Ого, оце то закрутили, — прошепотіла я, міцно пригортаючи текст до грудей.

Зручно вмостившись на ліжку, обклавши себе подушками, я розгорнула книгу і поринула в читання.

«Готуючись до Першого З’єднання, одна юна діва з ордену Срібного Тіла вирішила вивчити трактат, аби краще опанувати мистецтво Плоті та ввести в нього свого майбутнього партнера. Сівши на шовкову постіль, з сувоєм у руках, вона занурилась у рядки, а в її серці народився вірш:

Замикаємо двері бурштиновим гачком,
Запалюємо ліхтар з молока місяця.
Я скину шатро, змий пудру з щік,
І розгляну візерунок на подушці.

Чиста Наставниця стане моїм провідником —
Ми спробуємо всі з'єднання тіл,
Відомі навіть Вищим, та забуті простими.
Як Лахі-Но вчила Імператора Хаарона в Ритуалі Трьох Крил…

— А хто така «Чиста Наставниця»? — задумалася я й озирнулась на стелаж.

Якась інтуїція підказала мені, що така книга існує — і справді, трохи нижче на тій самій полиці стояв том під назвою: «Бесіди з Чистою Наставницею. Таїнства гармонії Інн і Ар».

Я дістала ще й цей сувій, повернулась до ліжка та продовжила читати:

«Імператор Хаарон звернувся до Чистої Наставниці: "Моє дихання стало кволим, гармонія зникла з серця. У грудях темрява, в тілі страх. Що слід робити?"

Наставниця відповіла: "Це втома, що наздоганяє кожного, хто порушив гармонію Інн і Ар. Адже істинна сила жінки перевершує чоловічу — так само як вода долає вогонь…»

— Як захопливо! — вигукнула я, занурюючись у текст, забувши про своє ув’язнення й про те, де перебуваю. Ілюстрації, вкладені у сувій, демонстрували описане з лякаючою, майже надреальною точністю.

Особливо мене зацікавив уривок, де Наставниця розповідала Імператору метод, що дарує безсмертя:

«Коли багато Носійок Тіла у твоєму гаремі отримали Тіньову Благословенність, ти маєш опанувати Сутність Об’єднання. Суть полягає в тому: коли ти єднаєшся з багатьма, але уникаєш Розсіювання Насіння, тоді тіло стає легким, як крило виверна, і всі хвороби покидають його…»

— Ось чому Каірон-Хіроном досі не має спадкоємця, — вигукнула я, вдивляючись у барвисту мініатюру, де дві жінки з квітами в зачісках вивчали одна одну з хтивими усмішками. Та, що була нижче, опиралася на ложе, а інша — з допомогою прикріпленого фалоса — зливалась із нею ззаду, як за приписами церемонії злиття "Сфери і Лотоса".

Перегортаючи сторінки, я натрапила на сцену, що змусила мене розсміятись — чоловік біг вулицею, тримаючи партнерку на витягнутих руках, а та — обличчям до світу, зігнута, з ногами високо в повітрі, — при цьому чоловік не припиняв злиття. Дерева й мури на задньому плані свідчили: це — не алегорія, а демонстрація вправності.

— Оце так майстерність... — зітхнула я, заздрячи свободі, з якою ті мешканці іншого часу й простору вміли віддаватись бажанню.

Відклавши "Наставницю", я знову взяла в руки «Нектар тілесного вогню» і прочитала рядок під гравюрою, на якій Імператор лежав поміж чотирьох жінок, що підтримували його та годували вином і ласками:

«Імператор Хаарон Десятий мав три тисячі Носійок Тіла й протягом життя здійснив З’єднання з тисячею двісті з них, і кожне було царственним, і кожне — збережене в Сувоях Життєвої Тріади».

 Закривши книгу, я заплющила очі й дозволила собі трохи помріяти.

Цілком розслабившись, я із насолодою вдихала тонкий аромат квітів, красиво розставлених по кімнаті.

Через те, що я з’їла надто багато солодкого, нестерпно хотілося пити. Але я знала, що кликати Молліну зараз марно, а самій вийти з кімнати теж не вихід.

Що ж мені робити? — подумала я, усе сильніше відчуваючи спрагу і, не вигадавши нічого кращого, підійшла до однієї з ваз. Витягнувши з неї довгі стебла троянд, я понюхала рідину, в якій вони стояли. Без сумніву, це була вода, але чи свіжа?

Я ще і ще зважувала - пити мені чи ні,  але спрага переважила всі сумніви, і, заплющивши очі та скрививши носа, я обережно зробила кілька маленьких ковтків.
На щастя, вода виявилася напрочуд чистою, і я майже випила до дна.

— Ну й де мої джинси? — знову підійшовши до дзеркала, спитала я у свого відображення.

Звідти на мене дивилася якась дивна дівчина — з голими ногами в теплих уґах. Бежева комбінація визирала з-під хутряної безрукавки, а обличчя, освітлене полум’ям свічок...

— Та ну, невже це я? — пирхнула я тоном примхливої модниці й, змахнувши головою, щоб прибрати довге пасмо з обличчя, впевненою ходою господині підійшла до шафи. Я знала, що там зберігається стільки вбрання, що мені точно не личить ходити напівголою.

Виймаючи сукні одну за одною, я просто кидала їх на підлогу цілими оберемками.
Коричневе з золотом гіпюрове, темно-зелене з тафти, бордове з велюру, лілове з крепдешину, сіре лляне з ручною вишивкою — і десятки відтінків шовку — усе це лягало купою до моїх ніг, утворюючи строкату гірку. Але мені не подобалося жодна із суконь.

— Де ти, Моллі, —  тоном, який не терпить зволікань, вигукнула я в бік кутка, звідки зазвичай з’являлась моя служниця:
— Де ти там, лінива товстуле? Довго ще мені на тебе чекати?!

 Розсміявшись від своєї витівки, я вийняла з шафи першу-ліпшу довге манто із лисичого хутра й закуталася в нього, як моя мама у свій улюблений банний халат.

Оглянувши кімнату, помітила в одній зі стін невеликі ніші-полиці та, підкидаючи лисяче хутро колінами, повільною королівською ходою підійшла. Яким же було моє здивування, коли, засунувши руку всередину, витягла колоду карт.