25.

Щойно розплющила очі, відразу відчула — щось не так. Я лежала на своєму звичному місці, в тій самій кімнаті, але… щось лоскотало мою шию. Пальцями намацала гладенький, теплий на дотик предмет, який, здавалося, пульсував ледь помітним світлом. Я витягла його з-під себе й здивовано роздивилась: це була тоненька прикраса у формі спіралі, ніби браслет або оберіг, з дивним напівпрозорим каменем у центрі, що слабко світився рожево-бузковим сяйвом.

Прикраса злегка вібрувала в моїй долоні, від чого шкірою прокотилася хвиля ледь вловимого тепла. Я відчула поколювання внизу живота — надто знайоме, але дивне.
Звідки це тут? — спитала я себе подумки, підіймаючи погляд на стелю. Але кімната була порожня. Жодного натяку на сторонню присутність.
Хтось залишив мені… подарунок? — я обережно я поклала браслет на подушку поруч і обійняла саму себе, ніби захищаючись від чогось невидимого. Сором за власні сни ще не відпустив, але змінився глибоким внутрішнім хвилюванням.

Заснути більше не виходило. Я поправила одяг, ніжно розгладивши долонею поділ чорної оксмитової сукні, взулася й повільно пішла кімнатою, помічаючи, як щось змінилося. 

Над головою м’яко мерехтів кришталевий світильник, наповнений живими вогниками. По темних кутках з’явилися вази з квітами - живими, запашними, свіжозрізаними - троянди, фіалки, ромашки, але серед них вирізнялися великі, яскраво-жовті хризантеми — мої улюблені. Я підійшла до великої підлогової вази в єгипетському стилі, присіла й уткнулася обличчям у пишний букет, аромат огортав, заспокоював, повертав самовладання, на якусь мить я забула про всі тривоги. Про все, що викликало сором, збентеження чи страх. 

Я була молода, знала, що таке бажання і фізична близкість, приймала подарунки — від сильних, владних, пристрасних чоловіків з різних світів. І навіть якщо майбутнє знову готує мені випробування — хіба ж це не привід для радісного передчуття?

Поки я так розмірковувала, насолоджуючись приємними ароматами, у стіні беззвучно прочинилися вузькі дверцята, і звідти, важко дихаючи, в кімнату вповзла Молліна.
— Пані Елірі, ви вже не спите? — несучи в руках важку тацю зі сніданком, вона поставила її на розкладний столик. Простеливши серветку, слухняно схилилася поруч.

— Що це за… предмет? — з роздратуванням кинула я, вказавши на підлогу під ліжком, де валявся блискучий жезл, схожий на маленький блесар, лише менш витончений.

Невже це....

— А хіба пані не прагнула приємності? — Молліна з подивом дивилась на мене своїми круглими, наївними очима. — Ви ж стогнали уві сні… я подумала, що вам буде до вподоби. Та й слід же підготуватися до ночі із чоловіком...

— Це ти його принесла?! Ти що, здуріла? — остаточно зрозумівши, що це за предмет, я відчула, як моє обличчя наливається одночасно соромом та гнівом. — Якщо тобі, розпусне чудовисько, до вподоби пхати в себе всякі… речі, то я, на відміну від тебе... Я не терпітиму, щоб хтось без мого дозволу пробував мене «підготувати»... до.... тим більше ти.

— Але ж сам принц… — почала вона, поправляючи на собі смугасту пелерину. — Він наказав зробити все можливе, щоби ви були готові до вашої першої шлюбної ночі.

— Що ти щойно сказала?..

— Це ж мало статися ще вчора. Я щиро зраділа, що мені випала така честь — допомогти вам у приготуваннях. Я ж найкраща служниця в усій Хааралійській Імперії! Готувала наречених для представників найвищих родин, і ще жодна не скаржилася на брак… підготовки. Але ви, здається, не оцінили мого завзяття.

— І в чому ж воно полягало? — хмикнула я, згадуючи вчорашнє занурення в озеро, яке більше скидалося на обряд, ніж на купання.

— Бо це саме я організувала для вас ту прекрасну купіль, — з образою кліпнула  Молліна. — І запросила найчутливіших русалів, щоби вони розбудили в вас бажання. Коли я покликала принца Каірона-Хірона, ви вже були… повністю готові до зближення. Не розумію, що пішло не так.

— Утім, здається, ти й сама ... отримала те зближення, — я ледь стримувала посмішку, натякаючи на сороміцькі обійми з принцом, які, ймовірно, їй і не снилися, якби не склались саме такі обставини.

— Я залишаюсь найкращою покоївкою Імперії, — урочисто заявила лімба, мовби не чула мого глузування. — І я доведу справу до кінця. Мушу... аби не втратити своєї найвищої репутації! Навіть не сумнівайтеся, Ви станете дружиною принца, народите спадкоємця, отримаєте владу… І тоді ще подякуєте мені за мої старання та як належне оціните виняткові здібності.

— Можливо, колись і оціню, і подякую, та не тепер, — усміхнулась я криво. — Ще. Ти так доладно і не пояснила, що то за дивні істоти пестили моє тіло в печерному озері? Невже Каірону-Хірону геть байдуже, що вони там зі мною виробляли? Я ж добре бачила, що то були чоловіки, а раптом вони могли… навіть запліднити? 

— Та хто з них на таке зважився б? — обурилася Молліна, і її кругле підборіддя кумедно затремтіло.

- Така можливість виключена? - в моєму голосі сама іронія.

- Русали — це далекі родичі нашого принца. Їм дозволено жити в найкращих підземних озерах Хааралійської Імперії, а також у всіх водах, які контролюють наші війська. І вчора я покликала в королівські купелі найвродливіших русалів-чоловіків. Саме вони були обрані для того, щоб пробудити у вас… належний настрій та потрібні відчуття. Вважайте це частиною церемонії — почесна підготовка до майбутнього союзу зі спадкоємцем.

— Тепер зрозуміло... — я погладила рукою великий букет яскраво-лілових троянд, що стояв поряд, гордовито звела підборіддя і, награно, з інтонацією майбутньої обраниці принца, запитала: — А де зараз перебувають король і королева, батьки Каірона-Хірона? Вони ж, мабуть, не схвалять мене як майбутню правительку?

— Тут є одне «але», — зітхнула Молліна, і її очі раптом метнулися по кімнаті злегка тривожно. — Королева-мати померла ще під час народження останнього спадкоємця. А король, Рогар Ластмір, відтоді зовсім відійшов від справ. Тож Хааралійською Імперією фактично й одноосібно править принц.