19.

Цього разу я розплющила очі й зрозуміла, що точно не вдома й не в Луріалі. Мов королівна, я лежала на м’якому ложі, довкола - приглушене світло свічок у високих канделябрах, тремтливі відблиски м’яко ковзали по стінах. Вікон не було, я відчувала прохолоду, повітря пахло свіжою землею.

Уважно роззирнувшись, зрозуміла, що знаходжуся у просторій залі зі стінами, обтягнутими тканинними шпалерами з вишуканим візерунком, що блищав у світлі свічок, дорогоцінний декор, важкі меблі, тканини на стінах...

Я лежала на великому круглому ліжку, навпроти було крісло у вигляді трону, рясно прикрашене кольоровим камінням, химерною ковкою та м’якою парчевою подушкою на сидінні. Верхню частину спинки увінчувала золота корона. Зі стелі — схожої на величезний купол, перетятий металевими променями, мов спицями парасолі, донизу спадали товсті разки бурштинового намиста. Намистини мерехтіли так яскраво, що здавалося, ніби з неба ллється дощ із розплавленого сонця.

Я заворожено вдивлялася, як жовті та помаранчеві відблиски грали у світлі вогню і думала про те, що завжди любила цю застиглу смолу.

— Сонячний камінь… — прошепотіла я, і несподівано мій голос луною розчинився у товщі стін, немов проковтнутий землею.

Сумнівів у тому, що я потрапила у підзеселля, не залишалося, про це свідчив виразний запах, який буває в сирому погребі, але відчувався ледь вловимий, теплий аромат диму із домішками сандалу, бурбонської ванілі чи, можливо, амбри...

Я обережно підвелася на ліжку, і тільки тоді звернула увагу, що на мені був одяг - довга сукня з тафти, яка спадала до самісінької підлоги розкішним пелюстковим водоспадом. Від талії донизу аж пінилася пишна червона спідниця, що переходило в тісний ліф із довгими рукавами. Вишиті кров’янисто-червоним оксамитом візерунки рельєфно виступали на тілесному фоні тканини.

— Овва! — вирвалося в мене, коли я ступила на підлогу й побачила себе в трюмо.

Ким би не був той, хто мене одягав — він явно вкладав у це щось більше, ніж просто турботу, — подумала я.

Плитка під ногами мала колір слонової кістки, але варто було мені зробити кілька кроків — як я відчула прохолоду, і тільки тепер помітила біля ліжка чорні замшеві черевички з хутряною облямівкою. 

— Яка ж ніжність...- взувшись, із задоволенням промурчала я.

Можливо, я й виглядала трохи дивно в такому пишному вбранні та у домашніх капцях, та мені було затишно.

А що в мене під сукнею? — раптом спало на думку. Я зазирнула під поділ і мало не розсміялася у повний голос - мої стегна огортали м’які панталони кольору топленого молока, всипані дрібними рожевими квітами зі стрічок, і закінчувалися трохи вище колін облямівкою із тонкого мережива. У ластовиці я навіть помітила щось на кшталт внутрішньої хутряної підкладки із леопардовим відтінком, таке ж хутро знаходилося всередині бюсту, у місцях, що дотулялися до найчутливіших зон на грудях.

— Ого... Це екстравагантне вбрання продумане до найдрібніших деталей... — пробурмотіла я, дивуючись вигадливості модельєра.

Обсмикавши поділ, рушила вздовж стін, аби уважніше оглянути кімнату — при світлі свічок не все одразу впадало в око, й мій погляд зупинився на масивному дерев’яному комоді...

Потягнувши одну із шухлядок, побачила рівненькі згортки жіночої білизни.

— Неймовірно... — захоплено видихнула я, виймаючи звідти по черзі ажурні панталончики, мереживні трусики та легенькі топи. Усе було новеньке, пахло свіжістю і виглядало так, ніби чекало саме на мене.

У наступній шухляді зберігалися шалики, важкі накидки та муфточки, оббиті хутром. Ще були кофтинки, безліч колгот різної фактури — від тонких, майже прозорих, до теплих, вовняних, у квіткових візерунках і фантастичних кольорах.

У найнижчому відділенні я натрапила на кілька шкатулок. Відкривши одну, затамувала подих: усередині лежали пригорщі самоцвітів, які так сяяли в світлі канделябрів, що не залишалося сумнівів — вони справжнісінькі і дуже цінні.

— Та тут просто купи скарбів, — прошепотіла я, відкриваючи іншу скриньку. Вона виявилась наповненою блискучими золотими монетами, з виразним рельєфом та витонченим гравіруванням. 

У високій дерев"яній шафі до стелі, прикрашеній вигадливим різьбленням, я знайшла цілі оберемки шуб на будь-який смак — вогняна лисиця, чорна, сріблясто-піщане песцеве хутро, ніжно-блакитна норка, білосніжний кролик… і навіть щось, схоже на димчасту шерсть гірських лаптарів.

Попри важку сукню та утеплені замшеві черевички, мене все ще лихоманило. Тож я обрала найкоротшу шубу зі сріблястої шиншили, і з легким тремтінням накинула її собі на плечі. М'яке тепло повільно розливалося тілом, і мені стало трохи спокійніше.

Одна зі стін була заткана гобеленом. На ньому — поєдинок: вершник у броні з довгим списом бився з велетенським драконом. Хвіст чудовиська, мов ланцюг, обвивав копита гарячого коня. Провівши пальцями по тканині, я здивувалась, що вона не волога — жодного натяку на сирість, попри підземелля.

Нарешті я підійшла до масивного стелажа, що сягав до стелі і займав усю стіну. Безсумнівно, це була бібліотека. Розкладна драбина стояла біля однієї секції, але вона б мен поки не знадобилася — те, що стояло внизу, вже обіцяло роки читання, роздумів і нових вражень.

— Хто ж ти, володарю усіх цих скарбів?.. — вимовила я дещо театрально, пригадуючи свій улюблений мульфільм про Красуню та Чудовисько.