16.

— Що ж, — сказала Маора, розливаючи духмяну рідину по порцелянових чашечках. Браслети на її зап’ястях та діадема на чолі ніжно побрязкували при кожному русі. — Сьогодні селфір приніс нам нову порцію молока. Можемо насолоджуватись.

Я з певним скепсисом глянула на свою чашку і злегка зморщила носа. Але раніше куштувала й більш екзотичні речі, тому обережно відсьорбнула й примружилася від задоволення.

Ну і що, що це молоко спершу побувало в зобі напівмишастої істоти, а вже потім вона його виблювала, — подумала я. — Зрештою, молоко - це теж рідина, яку зцідили з тіла іншої істоти.

Раніше я над цим не замислювалася. А тепер свідомість наче відкрилася, і в мою голову проникали нові, несподівані ідеї.

Я зручно вмостилася на краєчку м’якого дивану, спиною спершись об подушку. Та все ж тримала ноги щільно разом — досі не звикла до відкритості місцевих звичаїв. Ларти почувалися невимушено, навіть коли були напівоголеними, я ж усе ще соромилась.

Після вчорашнього і того, що я бачила сьогодні, мені стало цікаво придивитися до цієї родини. Маора, нічого не підозрюючи, безтурботно щебетала, відкушуючи великі шматки білого хліба й запиваючи його запашним молоком. Кайрош сидів понуро, наче й слухав, але було видно, що думками він далеко. А Зайріс, аби не тривожити батька, мовчки підтримував розмову матері, лише іноді кидаючи на мене обережні погляди.

— Так, у нас тут в провінції трохи нуднувато, — говорила Маора, — але в цьому теж є свої переваги. Можна спокійно гуляти, спілкуватися з друзями, відпочивати, не боячись вторгнень чужинців. Зайріс, ти бачив мої квіти? Дякую за порошок — тепер коріння не пошкоджують черв’яки, і кущі розростаються. Ще трохи — і під їхнім зеленим шатром можна буде зробити затишний куточок. Кайрош дивитиметься свій візоріум, а я читатиму сувої або вигадуватиму сюжети для прикрас.

— Саме так,  я радий, що згодилося,— мовив Зайріс, певно, намагаючись порадувати матір увагою.

— А ще — у нас тепер є Еліріанна. Сусіди точно заздритимуть, — додала Маора, весело розливаючи молоко по столу.

— Ну…

— Сьогодні ти поїдеш, а завтра я покличу шишигу — нехай приведе дівчинку до ладу. Бо... — вона кинула багатозначний погляд на Кайроша і змовницьки підморгнула синові. — Ти б бачив цю людиську зранку! Розтріпана, геть брудна, а ще на шиї — жахливе намисто з клаптиків. Мабуть, імітує мене, —  Маора розсміялася, що було більше схоже на котяче нявчання.

— Можливо, імітує, — опустивши голову, Зайріс закусив губу й швидко поглянув спочатку на мене, потім на Кайроша.

Його батько, як завжди, залишався спокійним. А я все більше дивувалась: чому ларт не скаже матері правду? Чому мовчить про своє рішення забрати мене з собою до столиці?

А раптом усе не так?.. — тривога почала просочуватись у мої думки. — А раптом я для нього — просто розвага? Хвилинна примха? І тепер, відчуваючи провину перед батьком, він просто… віддасть мене йому?

Я згадала, як учора Кайрош сказав: якщо це станеться — він пробачить синові «вторгнення на його територію».

О, ні!..
Чому ти мовчиш, Зайрісе?.. Чому?!

А він… мовчав. Маора тим часом усе говорила:

— І я навіть здогадуюсь, Елірі, де ти взяла матеріали для цього… ну, «шедевра». Але нічого! Якщо ти любиш прикрашати себе, ми разом над цим попрацюємо. Я вигадаю для тебе такі прикраси, що ти просто зомлієш! Це ж моє покликання, створювати красу. Я в цьому справжня й неперевершена майстриня. Знаєш, навіть у принцеси Марусі, доньки імператора Люцебрана, є намисто, зроблене особисто мною, з мушель річкових молюсків, скорлупок колібрійських яєць, і розписане емаллю, рецепт якої вигадала я сама. Думаєш, наш син просто так одружився з Сайраною — фрейліною принцеси?

— Мамо, ну досить уже фантазувати, — перебив її Зайріс. Очевидно, слухати про те, як тебе нібито «взяли в чоловіки» завдяки маминим прикрасам, було б для будь-якого чоловіка нестерпним.

Справді, гіршого вигадати годі. Я подивилася на Маору новим поглядом. Яке ж майбутнє мене чекає в домі жінки, яка так не розуміє меж? Та вона просто тупа селючка.

— Гаразд, гаразд, синочку, — Маора всміхнулась. — Я знаю: Сайрана не встояла перед твоїм шармом. Але погодься — у тому, що вона тепер у нашій родині, є й частка заслуги твоєї матері.

Кайрош у цей момент тяжко зітхнув, і Маора негайно звернула увагу на нього:

— І для тебе я теж постаралась. Мало того, що твоя дружина — перша майстриня в Імперії, так тепер у тебе в домі ще й буде справжня людська дівчина. Я вже завтра почну її виховувати, аби правильно задовольняла твої потреби. Старррий збоченцю, хі-хі-хі.

Чому ж ти мовчиш? — я вже більше не витримувала. Підвела обличчя й поглянула Зайрісу просто в очі — з викликом, з надією, з болем.

Але він вчинив інакше. Підвівся з дивану, кинув у бік матері:

— Піду трохи пройдусь, — і зник у напівмороку тунелю.

Коли ми залишилися в кімнаті лише втрьох, Маора дістала з полиці кошичок, наповнений клаптями тканини, блискучими камінцями та різнобарвним бісером, і заходилася щось плести, нанизуючи предмети на тонку мотузку. Кайрош усе так само задумливо дивився у вікно.

— Тобі варто було б піднятися до верхівку Дерева, — перервала його роздуми Маора. — Мені здається, туди зачастили навідуватись горгони. Ще зів"ють гніздо. Хоч нашому дому це й не зашкодить, але мені не хочеться, щоб бридке каркання порушувало мій спокій. А ще ці птахи можуть налякати наших маленьких упирчат-збирачів. А вони мені потрібні. Он нещодавно Апсель принесла мені пасмо яскраво-синіх ниток, дістала просто із лап озерної кощихи, ще до того, як та встигла використати нитки для плетіння свого тупого гнізда.

Маора драматично зітхнула.

— Подумати тільки: вони ховають таке багатство в мулі, де воно гниє, і з нього утворюються цілі болота. А ті червоні ікринки пампух — коли засихають, стають настільки яскравими, що ними можна прикрасити корону принцеси.