15.

Від його слів та близькості гарячого чоловічого тіла я розтанула, ніби воскова свічка під палючим сонцем. На моїх вустах заграла м’яка, щаслива усмішка, а груди здималися від хвилювання.

Обійнявши мене за стан, Зайріс вкривав моє тіло поцілунками, ніжно притискаючи до дерев’яних стінок купелі. Я відчула його чоловічу силу на своєму стегні — вона була така явна, така нестримна…

— Я хочу тебе знову… завжди хочу… — прошепотів він, цілуючи мої губи, дивлячись мені просто в очі.

Його рука опустилася під воду, і пальці обережно торкнулися мене там, де шкіра була особливо ніжною… Невловимо я торкнулася його, провела кінчиками пальців по пружному животі, захлинаючись у передчутті того, що станеться далі.

Зрозумівши, що я не заперечую, Зайріс обвив мене обіймами всю. З моїх губ вирвалося нестримне зітхання. І вже наступної миті його жагучі поцілунок накрили мої вуста, забираючи і голос, і розум.

Його рухи були глибокими, впевненими, пристрасними… Мої пальці блукали його спиною, я відповідала йому кожним порухом, кожним вдихом. Вода голосно хлюпала навколо, виплескуючись за межі купелі, як відлуння нашої шаленої пристрасті.

Не знаю, чи чули наші голоси інші мешканці дому… Можливо. Ми зовсім себе не стримували… А коли він досяг вершини й розчинився в мені, мій голос зірвався у крик, та він, м’яко сміючись, накрив мої уста долонею.

В інший час, у іншому місці, я, мабуть, згоріла б від сорому… Але зараз, коли він бережно підняв мене з води і тримав у своїх сильних руках, я тільки вдячно дивилася йому в очі.

Зайріс поставив мене на підлогу, та, зачерпнувши долонею воду, наповнену міріадами пухирців (наче саме дерево відгукнулося на наші ігри), освіжив обличчя. Поглянувши на мене, усміхнувся — так по-доброму, ніжно, з тією особливою м’якістю, яка робить навіть найсильнішого чоловіка раптом беззахисним.

Присівши біля моїх колін, він легко торкнувся язиком мого тіла там, де ще залишалося тепло любові. Я не стрималась, притримала його голову руками, зануривши пальці в його густе, смолянисто-чорне волосся, яке пахло ним… тією первісною, справжньою дикістю.

— Мені ще ніколи не було так солодко… — провівши язиком по моїх губах, трохи набряклих від його ласк, Зайріс подивився мені просто в душу.

Я знову відчула, як все всередині мене тане…

Але цього разу наша зустріч була недовгою. Він провів мене до моєї кімнати, обережно уклав на м’яке ліжко і, залишивши відпочивати, зник у одному з численних проходів будинку.

Солодко потягнувшись, я ще деякий час намагалася втихомирити не згаслі іскри бажання. Ледве торкнулася пальцями свого тіла… воно все ще відгукувалося імпульсами задоволення.

Поруч на постелі лежав той самий «Посібник тілесних утіх та розваг», і моя рука мимоволі потягнулася до нього. Відкривши одну зі сторінок і побачивши яскраву гравюру з зображенням пари в обіймах, я тільки зітхнула, сховавши розпашіле обличчя в подушки.

Спочатку хотіла трохи подрімати… Але потім передумала: надто вже привабливими здавалися мені ті самі «нові стежки», про які я дізналася зранку. Хотілося дослідити цей дім далі і, можливо, знайти нові пригоди.

А що, коли мені трохи уважніше дослідити галереї? – подумала я, стоячи на порозі темного коридору. – А раптом знайду щось цікаве?  Зробивши кілька кроків у напівтемряві, різко звернула ліворуч і, майже наосліп, пішла вперед. Дуже скоро мене огорнув легкий аромат вологого листя і свіжого повітря – наче саме дерево вело мене правильною дорогою.

І ось… Крізь мерехтливу пляму світла я вийшла у простір, залитий зеленим сяйвом. Навколо шуміла крона велетенського дерева. Промінці сонця, пробиваючись крізь сріблясто-зелене мереживо листя, грали на моєму обличчі, і, глянувши вниз, я відчула, як дух перехопило від захоплення – під собою я бачила лише хмаринки і далеку землю, вкриту мозаїкою квітів.

Я вибралася крізь затишне дупло, і тепер стояла на широкій гілці, що нагадувала місток. Її поверхня була вкрита м’яким бірюзовим мохом, ніби спеціально створеним для того, щоб по ньому ходили босоніж. Тонкі відростки-ліани служили зручними поручнями. Вітер лагідно грався моїм волоссям, охолоджуючи тіло і заспокоюючи мої ще не зовсім вгамовані відчуття.

Та раптом… зовсім поруч почулося якесь шарудіння. Я насторожено обернулася і побачила дещо незвичне — велетенське плетене гніздо, схоже на  кошикоподібну конструкцію з гілок і трав. Усередині, заховані від чужих поглядів, рухалися дві постаті.

Придивившись уважніше, я зрозуміла: це були селфіри. Їхні силуети, знайомі мені ще з вікна моєї кімнати, тепер здавалися зовсім іншими — майже людськими, але з характерними гострими вушками та тонкими, мов павутиння, крильцями. Істоти були повністю захоплені одне одним, занурені в химерний танець любові. Його руки пестили її голову, затримуючись на ніжних вушках, вона вигиналась йому назустріч, стиха посвистуючи і тремтячи в його обіймах.

Їхні рухи були швидкими, невгамовними, але в цьому було щось гіпнотичне, магічне, ніби частина стародавнього ритуалу. Її очі світилися яскравим карміном, а тонкий язичок час від часу ковзав по шиї коханого, залишаючи сліди, схожі на поцілунки метеликів.

Я заворожено спостерігала, затамувавши подих. Їхній ритм, мов шалена мелодія, наближався до кульмінації. Під кінець, коли їхні голоси стали схожими на мелодійний писк, самка раптом вигнулась дугою, а її крильця розкрилися, немов прозорий шовк у променях сонця.

Я вже збиралася тихенько піти, як раптом згори до гнізда спустилися ще двоє селфірів. Їхні очі палали азартом і бажанням приєднатися до цього дивного святкування життя. Вони грайливо підхопили самку під крильця, обережно витягли її на середину гнізда, і почалася нова сцена — танець з ще більшою кількістю дотиків і поцілунків.

Моя фантазія вже не встигала за тим, що бачили очі… Груди важко зітхнули, живіт по-зрадницьки забурчав від голоду, і я зрозуміла: час повертатися, поки хтось не почав мене шукати.