Останнє бажання

Алекс отямився в незрозумілому місці, яке скидалося на зимовий ліс, окутаний густим туманом. Але чому він тоді не мерзне у футболці, просторих бавовняних штанях і з босими ногами?! Опустив очі. Все вірно – сніг! Але якийсь… не холодний. Так дивно. Він взагалі ніяк не відчувався.

– Для цього місця це нормально.

Десь з-поміж дерев вигулькнула старенька в довгій сукні кремового відтінку.

– А що це за місце?

– А які в тебе варіанти?

У спогадах промайнуло страшне марево. Ніч, снігопад. Багато думок і жодної про дорогу. Раптом звідкись взялася фура. Чому це вона не по своїй стороні їде?! Чи це він?.. Різкий поворот. Широкий стовбур дерева і темнота.

– Я що… помер? – розсміявся від абсурдності того, що сказав. – Певно я просто сильно ударився головою і мені це все ввижається.

– Ага, голові твоїй дійсно дісталося, але це не галюцинація.

– То де я?! – Алекс почав озиратися в пошуках інших людей, виходу чи бодай… прихованих камер. Підняв голову і закляк. Замість неба над ним нависало химерне сплетіння вінків з омели. – Так, схоже я ударився сильніше, ніж думав.

– Сашо, а якщо ти таки помер?

Хлопець не знав, що його здивувало більше: спокійний голос старенької чи те, що вона знає його ім’я. Він придивився до незнайомки уважніше. Почало здаватися, що в обличчі є якісь знайомі риси. На думку прийшла божевільна здогадка. А що як він дійсно помер, а ця жінка – хтось із його родичок, яку хлопець бачив на старезних сімейних фото?.. Така дурниця, яка втім робить все… логічним.

– То це рай чи пекло? – насправді Алекс сподівався, що вона зараз розсміється і скаже, що його розіграли.

– Саш, це ліс, – жінка звісно не розсміялася, але посмішка на обличчі заграла, а тон був таким, ніби він ляпнув, щось максимально безглузде і вона ледь стримується, аби не прикрити обличчя долонею в характерному жесті.

– Ммм… – все що зміг видавити у відповідь.

– Часу мало. Нема коли обговорювати неважливі речі. Тобі треба далі йти. Після смерті, знаєш, не так спокійно, як всі кажуть, – Алекс спробував щось сказати, але жінка не дала йому такої можливості. – Якби в тебе була можливість повернутися на кілька хвилин в будь-який момент свого життя, який би ти обрав?

– То я таки помер?

– Так.

– І я можу попросити про будь-який день?

– Так.

– Я хочу поцілувати її. Повернутися в той момент, коли ми стояли під омелою і поцілувати.

– Впевнений? На разі ти маєш унікальний шанс змінити чимало вагомих подій.

– Якщо це моє передсмертне бажання, то я хочу її поцілувати.

***

Все навколо було таке біле, що аж осліплювало. Еліна не розуміла, де опинилася. Втім, коли очі трохи звикли, вона зрозуміла, що все це сніг. Під ногами, над головою, навколо… Здавалося, ніби хтось викопав кімнату у величезній кучугурі і переніс її до неї. Дівчина не вигадала нічого кращого окрім того, щоб просто піти вперед. Еліна раптом зрозуміла, що відчуває сніг голими ногами. Все було звичним, окрім відсутності холоду. Озирнулася і побачила коротеньку доріжку з власних слідів. Огледіла себе і виявила, що на ній з одягу лише світлий сарафан до колін.

– Як це?.. – пробубніла собі під ніс і, трохи подумавши, пішла далі.

Довго крокувати не довелося. В полі зору з’явився якийсь чоловік, що сидів на стільці закинувши одну ногу зігнуту в коліні на іншу. Одяг у нього був того ж кольору, що й у неї, але складався зі штанів і сорочки. А ще він щось тримав у правій руці. Еліні чомусь стало дуже цікаво, що то, тому вона пришвидшила ходу.

– Ну привіт, Еліно зі снігової кулі, – незнайомець виявився чоловіком у поважних літах.

– Що?

– Була одна людина, яка тебе так прозвала. Дивись, – він підняв руку з предметом, який її зацікавив ще хвилину тому – сніговою кулею, в середині якої розміщена статуетка темноволосої дівчини, а позаду неї – багатоповерхівки з вікнами, прикрашеними до новорічних свят.

Еліна підійшла ближче, присіла і зазирнула всередину. Побачивши це, старий зробив один спритний рух і в кульці «пішов» сніг. Так дивно, але дівчина з іграшки дійсно була схожа на неї.

– Я не розумію…

– Ти потрапила під машину, коли тікала від Олега. І тепер ти тут.

– В сенсі?

– Досі не розумієш?

– Ні…

– Ти померла. 

– Що?! Та ні, не може бути. Що за дурні жарти?

– І що це тоді за місце, на твою думку?

– Гаразд, – після нетривалих роздумів Еліна вирішила, що якщо з неї хтось вирішив так жорстоко пожартувати, то краще просто спокійно зробити те, що тим кимось для неї заплановано, і все закінчиться. А якщо вона таки померла, то навряд у неї є вибір. – Що далі?

– Останнє бажання.

– Я думала передсмертні бажання озвучують до того як помирають.