Бідний щасливець і багата нещасна

Люди так люблять загадувати бажання… Коли задувають свічки на торті, знаходяться між двох людей з однаковими іменами, у дні, коли цифри в даті повторюються якимось особливим чином, і звісно в період новорічних свят. Бажають багато. Натхненно! З сильною вірою… і не дуже. Однак мало хто розуміє, що не дні мають бути особливими, а самі бажання.

Купа грошей? Кохання всього життя? Робота мрії? Будиночок на березі моря? А може потрібно попрохати безліміт на бажання? Ні, це все не те. Всесвіту геть не цікаво давати людям щось готове, над чим не потрібно працювати. Але він охоче пропонує можливість.

Бідний щасливець і багата нещасна

Двоє по різні боки вікна. Абсолютно щасливий він, який ще мало що має, і абсолютно нещасна вона, яка відшукала все те, чого хотіла з дитинства (принаймні саме так вважають всі з оточення Еліни).

Лапаті сніжинки рясно падають, витанцьовуючи у ритмі вітряного морозного вечора. Так романтично і ніжно вони осідають на темно-каштановому волоссі, яке довгими хвилястими локонами втікає з-під в’язаного шарфа-снуда. Дівчина трішки кумедно чимчикує немов пінгвін у своїй довгій куртці. А по лівий від неї бік світяться вікна багатоповерхівок, серед яких чимало завішано різнобарвними гірляндами та сніжинками.

Вона так схожа на статуетку з милої снігової кулі, якими заставили чималеньку поличку в супер маркеті, який ще вранці відвідував Алекс.

Але так її бачив він, хлопець за стійкою у маленькій затишній кав’ярні. Вечір перед Різдвом у теплі та стійкий аромат кави сприяє романтизації погоди за вікном. Хоча чи дійсно лише в цьому річ?..

Еліна геть не почувала себе героїнею казки. Холодно, сніг летить прямісінько в обличчя, під ногами – лід, під носом – примерзають шмарклі.

Зазирнула у вікно кав’ярні. За столиком  сидить парочка. Він вимальовує вказівним пальцем сердечка на її долоні, а вона ледь стримується, аби не висмикнути руку – лоскотно, – і крадькома кидає закохані погляди. Від цієї картини стало так тяжко, що Еліна навіть не помітила захопленого погляду хлопчини за стійкою. Мить – і вона вже біжить кудись вперед. Алекс встигає помітити, як вона підковзується і падає. Інстинктивно поривається допомогти, але дівчина швидко підводиться і зникає з поля зору. 

Все дійство тривало не більше пари хвилин для неї й ледь не довше самої вічності для нього. Що в цій незнайомці такого? Чому цілий Всесвіт раптом зупинився на моменті, коли вона потрапила в поле його зору? Приваблива, без сумнівів, але однозначно не єдина красуня, яку йому доводилося бачити. Можливо, так впливає різдвяний настрій?.. Хоча чи дійсно лише в цьому річ?..

Однак потрібно допрацювати останні години зміни. Он вже наближаються нові відвідувачі. До роботи!

***

Алекс був дев’ятнадцятирічним студентом столичного вишу. Працював у кав’ярні батькового брата, в якого й оселився на період навчання. Насправді дядько активно наполягав на тому, що це зайве.

– Ти мені як син. І як власній дитині кажу тобі, – чоловік середніх літ з діловитим виразом обличчя постукував вказівним пальцем по столу, – парубок твого віку має розподіляти свій час між навчанням та веселощами. Студентські роки бувають лише раз в житті й ними слід скористатися, аби відчути смак життя, а не бігати між підробітками.

– Я так не зможу.

– То це такої ти думки про мене? Вважаєш, що виставлю рахунки рідному племіннику?

– Дядьку, ти – найкращий. Але за допомогу я звик віддячувати.

Так Алекс став баристою з тою домовленістю, що третину його зарплатні дядько лишатиме собі. Насправді це виявилося вигідним для обох. Привітний хлопець, який щиро полюбив свою роботу, спонукав появу постійних клієнтів, а сам Алекс зміг обрати максимально зручний графік для суміщення навчання і роботи.

Вже третій рік кав’ярня була однією з небагатьох речей, які робили хлопця щасливим. Ще родина дядька, мама і, можливо, старенький мотоцикл – останній подарунок від батька, який той зробив перед тим, як піти з сім’ї до іншої жінки. Це сталося шість років тому. Вони швидко віддалилися один від одного. Алекс ніколи не мав слабкості до байків, але татів подарунок сприймав як ниточку, що поєднувала його з часами, коли між його батьками панувала любов,  а тому розлучався з ним лише зрідка.

З друзями у нього не склалося. Для хлопчачої компанії він був занадто м’якосердим, а з дівчатами постійно ставалася халепа, на ім'я Закоханість. Він, чи його подруга… Хтось обов’язково псував все невзаємними романтичними переживаннями.

Однак Алекс не почувався самотнім. Його завжди було кому чекати ввечері, а це головне.

***

Минуло не менше двох годин, перш ніж незнайомка знову з’явилася по той бік вікна. Хлопець вже збирався зачиняти кав’ярню. Прослизнула думка, що буде добре зараз швиденько все закінчити й «випадково» вийти в той момент, коли дівчина опиниться навпроти дверей. Він майже реалізував свій план, коли побачив, як вона присіла на одинокий стільчик біля вікна, ігноруючи пристойний шар снігу на ньому.