Розділ 6

…

Елла вже збиралася йти до своєї спальні, як раптом прийшла Хелен із звістками.

У школі на Драйв-Роад не вистачало вчителів і вона погодилася піти працювати. Вона не хотіла сидіти склавши руки, а її дочка вже довгий час не ходила до школи.

- Завтра ми йдемо до школи на Драйв-Роад, - сказала Хелен.

Елла здивованим поглядом подивилася на неї; вона не сильно любила школу і рада була тому, що не вчиться. Але її мати думала інше, вона не хотіла, щоб її дочка була без освіти, для неї це було так важливо.

- Школу? - Запитала Елла.

- Так! У німецько-французьку школу для дітей мігрантів та біженців, – радісно відповіла Хелен.

Вона була рада тому, що її прийняли на роботу вчителем німецької мови, а Елла зможе здобути повну середню освіту.

Вже помітно темніло. Руперт прийшов додому.

Вдома на нього чекала тепла сімейна вечеря. Усі сіли за стіл. Незважаючи на хороші новини, всі сиділи не промовивши жодного слова. Елла перша вийшла з кухні до своєї спальні, бо в неї не було настрою, вона готувалася до завтрашнього походу до школи.

…

Ця ніч була тихою, не було шуму машин, заводів та гавкання собак, хоча в Кепітал-сіті це велика рідкість.

А ранок видався ще кращим. Вона прокинулася о шостій ранку, тихо вийшла зі спальні, щоб не розбудити інших, але Хелен вже не спала, вона з самого ранку на ногах.

Вона стояла на кухні і готувала сніданок.

- Доброго ранку, мам, - сказала Елла.

- Доброго ранку. Сніданок уже готовий, щось питимеш? - Запитала Хелен.

- Так! Чай, будь ласка.

Хелен кивнула їй і почала заварювати чай.

Елла сьогодні не мала апетиту, і вона вирішила відкласти сніданок до обіду. Вона взяла гарячий чай і вирушила на балкон. Її сукня в горошок майоріла при ходьбі.

Надворі, на диво, було спокійно: чисте небо, сухі дороги, легкий вітерець. Вона взяла з собою свою шаль, щоб не змерзнути.

Снідавши, батько вирушив на роботу, а Хелен збиралася з Еллою до школи.

— Елло, нам час виходити, одягайся і спускайся. Ми поїдемо на таксі, – сказала Хелен.

Вона одягла свій берет і пішла до виходу. Сівши у таксі, вони мовчки поїхали. Сьогодні всі були у гарному настрої, особливо Хелен.

Вони їхали недовго, приїхавши на місце, одразу вирушили до будівлі школи.

На порозі їх зустрів директор школи, і вони зайшли всередину.

- Доброго дня! Ви, мабуть, місіс Пет, а це ваша дочка Елла? - спитав містер Фрейзер, директор школи.

— Так, мабуть, ви вчора мені сказали, що я можу починати працювати сьогодні, а ще я хотіла б дізнатися, чи є місця у вашій школі? - сказала Хелен.

В цей час Елла не видала жодного слова, вона мовчки оглядалася довкола. І тут містер Фрейзер сказав:

— Мені дуже шкода, але місць у нашій школі, на жаль, більше немає, є лише у школі при монастирі Святої Марії, можете завтра туди сходити.

Хелен не могла повірити у сказане, вона мовчки дивилася на директора та на дочку, а потім сказала:

- Як же так! Я не можу віддати свою дочку до монастиря!

— Ну, як знаєте, зараз у місті дуже мало шкіл, які працюють, а решта переповнена.

Хелен вже була згодна на те, щоб її дочка навчалася в школі, хоч і при монастирі, і сама ненавиділа себе за це. Вони вийшли зі школи, і вона сказала:

— У цій школі немає місць, але ти можеш піти до школи при монастирі, я думаю тобі так буде краще.

Елла не могла повірити, що її рідна мати готова віддати її до монастиря до кінця навчального року, а може навіть довше. Вона сердито подивилася на матір, і, нічого не сказавши, рушила додому.

Ішла вона довго, проходячи маленькі квартали з маленькими будиночками; вона не могла дізнатися про свій район, і заводів не було видно, і вона подумала: «Здається, я загубилася, хоча впевнена, що йшла у правильному напрямку». Вона йшла, доки не закінчилися маленькі будиночки, і не розпочався район із заводами. І тут вона впізнала свій дім. Прогулянка цілий день втомила її, і вона без сил пішла додому. Вона не була голоду, вона просто хотіла лягти в теплу затишну постіль, і їй було цікаво, коли вони вирушать до монастирської школи, чи це питання часу?

Увечері повернувся Руперт, і Хелен вирішила йому розповісти про те, що сталося сьогодні.

— Ми сьогодні були у школі.

- І як все пройшло?

— Мене взяли на роботу, а ось Елла… Елла йде до монастирської школи.

Руперт був здивований такою новиною і додав:

- Монастир? Чи не знайшлося кращого місця?

- У всіх школах немає місць, а в монастирі є вільні місця; це неподалік центру, і там є пансіонат, де діти можуть жити під час навчання, - сказала Хелен.

— І коли ви вирушатимете туди?

- Це питання часу …