КНИГА 18.Частина Дев'ятнадцята : Серце світла

Серце світла

Присвячується тим, хто шукає себе — і знаходить

---

Пролог. Поклик

Естель прокинулася за мить до того, як спалахнув сигнал.

Вона лежала в темряві, дивлячись у стелю, і відчувала, як серце б'ється швидше, ніж зазвичай. Її срібне волосся світилося — м'яко, спокійно, не так, як раніше. Вона навчилася контролювати це. Навчилася контролювати себе.

За вікном була ніч. Зорі горіли яскраво, і одна з них — та, що на обрії, — пульсувала теплим золотим світлом. Вона кликала. Естель чула цей поклик уже кілька днів. Він був схожий на музику, яку чуєш уві сні, а потім не можеш згадати, прокинувшись.

Вона підвелася, вдягнулася, взяла маленький наплічник — заздалегідь зібраний. Сьогодні був день.

У дверях її кімнати стояла мати. Відія не спала — вона ніколи не спала перед важливими днями.

— Ти готова? — запитала вона.

— Так, — Естель подивилася на матір. — Готова.

— Я пам'ятаю, як сама вперше йшла в невідоме, — Відія підійшла ближче. — Я була набагато старшою за тебе. І набагато дурнішою.

— Ти не була дурною, мамо.

— Була, — Відія ледь помітно всміхнулася. — Але я навчилася. І ти навчишся.

Вона взяла доньку за плечі.

— Пам'ятай: твоя темрява — це частина тебе. Але вона не контролює тебе. Ти контролюєш її.

— Я знаю, — Естель кивнула.

— І ще одне, — Відія завагалася. — Аріан... він хороший хлопець.

— Мамо!

— Я просто кажу, — Відія підняла руку. — Бережіть одне одного.

Естель обійняла матір — міцно, щиро.

— Обіцяю, — прошепотіла вона.

---

У будиночку біля озера Аріан теж не спав.

Він сидів на березі, зануривши ноги у воду. Вода світилася навколо нього — він міг змусити її танцювати, але зараз вона була нерухомою. Він думав.

Позаду почулися кроки. Батько.

— Ти завжди тут перед важливими днями, — сказав Уріель, сідаючи поруч.

— Тут спокійно, — відповів Аріан.

— Я знаю.

Вони сиділи мовчки. Батько й син. Обидва — танцівники води.

— Я боюся, — зізнався Аріан.

— Це нормально.

— А ти боявся? Коли йшов у першу місію?

— Страшенно, — Уріель усміхнувся. — Я думав, що не повернуся.

— Але ти повернувся.

— Так. Завдяки тим, хто був поруч. Завдяки твоїй мамі. Завдяки Аріель.

Аріан подивився на батька. Він знав історію Аріель — своєї тітки, яка загинула, захищаючи інших.

— Я хочу бути, як вона, — сказав Аріан. — Хоробрим.

— Ти вже хоробрий, — Уріель поклав руку на плече сина. — Хоробрість — це не відсутність страху. Це здатність танцювати, навіть коли страшно.

Аріан подивився на воду. Вона все ще була нерухомою. Але тепер він знав, що змусить її танцювати, коли прийде час.

---

Частина перша: Світ Розбитого Світла

Розділ 1. Портал

На світанку вони зібралися біля брами академії.

Уся велика родина прийшла провести їх. Еліза й Селена стояли попереду — вони були наставницями Естель і Аріана, і тепер відпускали своїх учнів у першу самостійну місію.

— Ви готові, — сказала Еліза. — Ви сильніші, ніж ми були у вашому віці.

— Ми завжди на зв'язку, — додала Селена, торкаючись свого Снопір'їна. — Якщо буде зовсім важко — покличте.

— Ми впораємося, — сказала Естель.

— Разом, — додав Аріан.

Вони взялися за руки. Їм було тринадцять і дванадцять — майже стільки ж, скільки було Елізі й Селені, коли ті вперше пішли самі.

Еліара торкнулася порталу. Золоте світло залило подвір'я.

— Це Світ Розбитого Світла, — сказала вона. — Колись там була найяскравіша магія з усіх відомих світів. Але щось розбило її. На шматки. Тепер там панує хаос.

— Що ми маємо зробити? — запитав Аріан.

— Знайти джерело, — відповіла Еліара. — І зцілити його.

Вони ступили в портал.

Розділ 2. Уламки

Вони опинилися в місці, яке було схоже на розбите дзеркало.

Усе навколо складалося з уламків — не скла, а світла. Тисячі крихітних осколків, що висіли в повітрі, відбивали світло, якого не було. Вони створювали веселку — але веселка була хаотичною, ламаною, страшною.

Землі під ногами не було — лише уламки, що пливли в порожнечі. І всюди були люди.

Вони теж були розбитими. Не фізично — їхні тіла були цілими. Але їхні душі... Естель відчула це одразу. Кожна людина тут була розколота на шматки. Вони дивилися на світ порожніми очима, і їхні рухи були механічними, мов у маріонеток.

— Що тут сталося? — прошепотіла Естель.

— Світло розбилося, — пролунав голос.

До них підійшла дівчина. Вона була єдиною, хто виглядав цілою. Її волосся було кольору меду, а очі — карі, теплі, живі.

— Мене звати Лія, — сказала вона. — Я остання, хто пам'ятає.

— Пам'ятає що?

— Як танцювати, — Лія гірко всміхнулася. — Колись наш світ був світлом. Усі танцювали. Усі світилися. Але потім прийшов Розкол.

— Хто це? — запитав Аріан.

— Не хто, — Лія подивилася на уламки. — Що. Розкол — це не істота. Це подія. Колись давно наш народ створив джерело світла — найпотужніше джерело магії з усіх світів. Але воно було надто сильним. Воно вибухнуло. І розбило нас на шматки.

— І ви досі розбиті? — запитала Естель.