КНИГА 17.Частина Вісімнадцята: Танець Нового Покоління

Присвячується всім дітям, які виростають — і стають тими, кого чекали

---

Пролог. Троє

Естель прокинулася від власного крику.

Вона сиділа в ліжку, важко дихаючи, і її срібне волосся світилося в темряві — завжди світилося, коли вона була налякана. У сусідній кімнаті спали батьки — Відія й Нокс. Вони не прокинулися. Естель навчилася кричати тихо.

Вона злізла з ліжка й підійшла до вікна. За вікном був сад — той самий, який батько посадив для матері. Сріблясті квіти світилися в місячному сяйві. Але сьогодні Естель бачила не лише квіти. Вона бачила щось іще. Щось на обрії.

— Знову, — прошепотіла вона. — Знову кличе.

Їй було вісім. Вона була донькою темної феї та Хранителя Тіней. Її магія була некерованою, дикою, страшною. Але вона знала: там, на обрії, є світ, який потребує саме її.

Вона не знала, звідки це знала. Просто знала.

---

У будиночку біля озера Аріан теж не спав.

Він сидів на березі, бовтаючи ногами у воді. Вода навколо нього танцювала — піднімалася, створювала фігури, оберталася. Його тінь танцювала поруч — м'яко, плавно, мов окрема істота.

Йому було сім. Він був сином води й тіні. І він теж відчував: щось наближається.

— Ти знову не спиш, — пролунав голос.

До нього підійшла мати — Mipa, закутана в теплий плащ. Вона сіла поруч.

— Я відчуваю, — сказав Аріан.

— Що саме?

— Поклик. Новий світ. Він кличе.

Mipa подивилася на обрій. Там, удалині, пульсував вогник — цього разу зелений, схожий на північне сяйво.

— Я знаю, — сказала вона. — Твоя тітка Еліара говорила про це.

— Мені треба піти, — Аріан подивився на матір. — Я відчуваю.

— Ти ще маленький.

— Еліза й Селена були не набагато старшими, коли пішли вперше.

Mipa зітхнула. Вона знала, що син правий.

— Поговоримо з батьком, — сказала вона.

---

В академії, у своїй кімнаті, Еліза теж не спала. І Селена теж.

Вони сиділи на підвіконні, дивлячись на зелений вогник на обрії. Їм було тринадцять і одинадцять. Вони більше не були дітьми, які ховалися за спідницями матерів. Вони були молодшими викладачками, захисницями молодих талантів. Вони пройшли через Світ Снів, через Місячний Світ, через Серце Хаосу.

Але цей поклик був іншим.

— Він сильніший, — сказала Еліза. — Я відчуваю.

— Я теж, — Селена взяла сестру за руку. — Але ми готові.

— Так. Готові.

Вони не знали, що цього разу їм доведеться бути не просто танцівницями. Цього разу їм доведеться бути наставницями.

Бо нове покоління вже підростало.

---

Частина перша: Поклик

Розділ 1. Рада

Еліара зібрала всіх у круглій залі.

Цього разу рада була більшою, ніж будь-коли. Тут були всі: Камелія й Амілія, Дороті й Ромео, Кай, Селеста, Оскар, Кіран, Відія з Ноксом і маленькою Естель, Уріель і Mipa з Аріаном, Астраель і Ліна з Елізою та Селеною. І навіть Алітрея, яка прибула з Етерії через портал.

— Я зібрала вас, бо на обрії з'явився новий світ, — сказала Еліара. — Але цей світ... інший.

— Чим? — запитала Відія.

— Він не просто кличе на допомогу, — Еліара подивилася на карту. — Він кличе нове покоління. Дітей.

У залі запала тиша.

— Що це означає? — запитала Ліна.

— Це означає, що магія цього світу налаштована на юні серця, — пояснила Алітрея. — Там, за межами, є світ, де магія танцю ніколи не пробуджувалася. Але вона може пробудитися лише через дітей. Бо діти — це чиста віра. Без страху. Без сумнівів.

— Тоді я піду, — сказала Естель, виходячи вперед.

Усі подивилися на неї. Маленька дівчинка з фіолетовими очима й срібним волоссям стояла, випроставшись, і її зірки світилися яскравіше, ніж зазвичай.

— Ти? — Відія насупилася. — Тобі лише вісім.

— Еліза й Селена були молодшими, — заперечила Естель. — Я відчуваю. Цей світ кличе мене.

— І мене, — Аріан вийшов уперед. Його вода піднялася з фонтану й оточила його, а тінь танцювала поруч. — Я теж чую поклик.

— І ми, — Еліза й Селена стали поруч із молодшими. — Але цього разу ми підемо не як учениці.

— А як хто? — запитала Еліара.

— Як наставниці, — відповіла Еліза. — Ми пройшли через три світи. Ми знаємо, як це — бути юними й боятися. Ми допоможемо їм.

Еліара подивилася на всіх чотирьох — двох старших і двох молодших. Потім на Алітрею.

— Що думаєш? — запитала вона.

— Я думаю, — повільно сказала Алітрея, — що це саме те, для чого ви всі народилися.

Розділ 2. Збір

Перед відходом вони зібралися в саду.

Еліза й Селена перевіряли свої Снопір'їни — срібні пір'їнки, подаровані Сновидцем, які дозволяли бачити добрі сни навіть у темряві. Естель тренувалася контролювати свої зірки — вони все ще вибухали неконтрольовано, коли вона хвилювалася. Аріан грався з водою й тінню одночасно.

— Ви готові? — запитала Ліна, підходячи до доньок.

— Так, мамо, — відповіла Еліза.

— Я хвилююся, — зізналася Ліна. — Ви йдете самі, без нас.

— Ми не самі, — Селена взяла її за руку. — Ми разом. І з нами Естель і Аріан.

— Саме це мене й лякає, — Ліна слабо всміхнулася. — Ви тепер відповідальні не лише за себе.

— Ми впораємося, — твердо сказала Еліза. — Ти навчила нас.