КНИГА 15. Частина Шістнадцята: Танець Води й Тіні

Присвячується тим, хто вчиться любити вдруге — і знаходить у цьому нову силу

---

Пролог. Відблиски на воді

Уріель стояв біля фонтану в саду академії й дивився на воду. Вона була нерухомою — він міг би змусити її танцювати, але не хотів. Йому подобалася тиша. Вона нагадувала йому про Аріель — не болісно, а світло. Про те, як вони сиділи тут удвох, як вона створювала вітер, що брижив воду, як сміялася, коли бризки потрапляли на нього.

Минуло п'ять років від її загибелі. Біль став тихішим. Він уже не прокидався від крику. Він міг говорити про неї без сліз. Він танцював — як і обіцяв. Але щось усередині нього залишалося замкненим. Ніби частина серця досі була вкрита льодом.

— Ти знову тут, — пролунав голос.

Він обернувся. Mipa стояла за кілька кроків, закутана в легкий плащ. Її фіолетові очі дивилися на нього з теплом, яке він навчився впізнавати.

— Ти завжди мене знаходиш, — сказав він.

— Це неважко. Ти завжди тут.

Вона сіла поруч на край фонтану. Вони мовчали — це було їхнє звичне мовчання, затишне, сповнене розуміння.

— Сьогодні рівно п'ять років, — сказав Уріель.

— Я знаю.

— Я думав, що буде важче. Але... ні. Просто сумно.

— Це нормально, — Mipa торкнулася його руки. — Сум — це теж частина любові.

Він подивився на її долоню, що лежала на його руці. Маленьку, бліду, з тонкими пальцями танцівниці. Він пам'ятав, як ці пальці створювали тіньові фігури під час битви з Тишею. Як вони торкалися його плеча, коли він плакав після загибелі Аріель. Як вони тримали його руку в Місячному Світі.

— Дякую, — сказав він. — За все.

— Завжди, — відповіла Mipa.

---

Частина перша: Зближення

Розділ 1. Уроки разом

Вони почали вести спільні заняття.

Це була ідея Еліари — об'єднати стихійний танець і танець тіней. «Ви доповнюєте одне одного, — сказала вона. — Ваші студенти мають побачити, як вода й тінь можуть танцювати разом».

І вони почали. Уріель вчив студентів керувати водою — викликати її з повітря, створювати хвилі, формувати сфери. Mipa вчила працювати з тінню — не боятися її, відпускати, танцювати разом.

А потім вони показували дует.

Їхній танець був унікальним. Вода Уріеля піднімалася з фонтану, створюючи прозорі стіни. Тінь Міри проходила крізь ці стіни, перетворюючись на фігури, на крила, на захисні бар'єри. Вони рухалися синхронно — хоча ніколи не репетирували заздалегідь.

— Як ви це робите? — запитала якось одна студентка. — Ви ніби читаєте думки одне одного.

Уріель і Mipa перезирнулися.

— Ми просто довіряємо, — відповіла Mipa.

— І давно знаємо одне одного, — додав Уріель.

Але він знав, що справа не лише в цьому. Справа була в чомусь глибшому. У чомусь, що він боявся назвати.

Розділ 2. Вечір на даху

Одного вечора Mipa знайшла Уріеля на даху академії.

— Ти перейняв звичку Відії, — сказала вона, сідаючи поруч.

— Тут спокійно, — відповів він. — Можна думати.

— Про що ти думаєш?

Він довго мовчав.

— Про Аріель. І про тебе.

Mipa завмерла.

— Я не хочу її забувати, — продовжив Уріель. — Вона — частина мене. Завжди буде. Але... я більше не хочу бути самотнім.

Він подивився на Міру. Її обличчя було освітлене місяцем, і вона здавалася майже привидом — тінню, що ожила.

— Ти не самотній, — тихо сказала вона. — У тебе є друзі. Учні. Уся академія.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

Вона знала. Вона відчувала те саме — уже давно. Але обоє боялися зробити перший крок. Обоє носили в собі темряву. Обоє знали, що таке втрата.

— Я боюся, — зізнався Уріель.

— Чого?

— Що знову втрачу. Що буде, як із Аріель. Що я не витримаю.

— Ти витримаєш, — Mipa взяла його за руку. — Ти вже витримав. І я... я теж боюся. Але, можливо, страх — це не привід зупинятися.

Він подивився на їхні переплетені пальці.

— Ти справді готова? — запитав він. — Зі мною? З тим, що я досі сумую за нею?

— Я не хочу замінити її, — м'яко сказала Mipa. — Я просто хочу бути поруч. Із тобою. Таким, який ти є.

Уріель відчув, як лід усередині нього почав танути.

— Тоді... давай спробуємо, — прошепотів він. — Разом.

Розділ 3. Плітки

Новина про те, що Уріель і Mipa стали парою, розлетілася академією блискавично.

— Я завжди знала! — вигукнула Дороті, коли почула. — Я бачила, як вони дивляться одне на одного!

— Усі бачили, — спокійно сказав Ромео, не відриваючись від малювання. — Крім них самих.

— Це прекрасно, — додала Камелія. — Він заслуговує на щастя.

— Вона теж, — сказала Селеста. — Mipa пройшла через багато. Вона втратила родину. Вона боялася своєї тіні. А тепер вона вчить інших і... кохає.

— Як ти думаєш, вони одружаться? — запитала Еліза, яка підслуховувала розмову дорослих.

— Елізо! — Ліна спробувала насупитися, але не змогла стримати усмішки. — Не підслуховуй.

— Я не підслуховую, — серйозно відповіла Еліза. — Я просто чую. У мене гарний слух.

Селена, яка сиділа поруч, засміялася.

— Я хочу бути на весіллі! — заявила вона.

— Яке весілля? — Ліна розвела руками. — Вони ще навіть не...

— Буде, — упевнено сказала Еліза. — Я відчуваю.