КНИГА 12. Частина Тринадцята: Дитя зірок і квітів

Присвячується тим, хто приходить у цей світ, щоб навчити нас любити

---

Пролог. Очікування

Ліна сиділа біля вікна у своїй кімнаті й дивилася, як сонце сідає за обрій Німбурга. Її рука лежала на животі — вже помітно округлому, теплому, живому. Їй лишалося два місяці до пологів, і з кожним днем вона відчувала, як усередині неї росте не просто дитина, а магія. Нова, незнана, дивовижна.

Астраель увійшов тихо, несучи чашку трав'яного чаю — Амілія сама збирала трави в саду академії.

— Як ти? — запитав він, сідаючи поруч.

— Вона танцює, — Ліна всміхнулася, торкаючись живота. — Я відчуваю. Вона вже танцює.

— Звідки ти знаєш, що це «вона»?

— Знаю, — Ліна подивилася на чоловіка. — Її звати Селена. Як місяць.

— Селена, — Астраель спробував ім'я на смак. — Гарно. А якщо це хлопчик?

— Тоді він сам обере собі ім'я, — засміялася Ліна. — Але це дівчинка. Я певна.

Вони сиділи мовчки, дивлячись на захід сонця. У сусідній кімнаті Еліза, їхня названа донька, щось малювала — її рожеве світло просочувалося крізь щілину в дверях.

— Ти щасливий? — запитала Ліна.

— Я ніколи не думав, що можу бути таким щасливим, — відповів Астраель. — У мене є ти. У мене є Еліза. У мене буде Селена. У мене є дім.

— І зірки, — додала Ліна. — Ти завжди матимеш зірки.

— Зірки — це ти, — Астраель поцілував її в скроню. — Ти — моя найяскравіша зірка.

---

Частина перша: Народження

Розділ 1. Ніч, коли зірки спустилися

Пологи почалися вночі, коли над Німбургом зійшов повний місяць.

Ліна прокинулася від болю — гострого, але не страшного. Вона знала: час прийшов. Астраель побіг будити Амілію. Еліза, яка спала в сусідній кімнаті, теж прокинулася й стояла в дверях, притискаючи до грудей плюшеву зірку.

— Мама Ліна? — прошепотіла вона. — Тобі боляче?

— Трохи, — Ліна спробувала всміхнутися. — Але це хороший біль. Він означає, що твоя сестричка скоро буде тут.

Амілія прийшла за кілька хвилин. Вона була спокійною, зосередженою — за своє довге життя вона прийняла багато пологів, хоча ці були особливими.

— У тебе все добре, — сказала вона, оглянувши Ліну. — Це буде легко.

— Легко? — Ліна засміялася, хоча біль посилювався. — Ви завжди так кажете?

— Завжди, — Амілія підморгнула. — І завжди це правда.

Вони перенесли Ліну до спеціальної кімнати — тієї самої, де колись народжували всі жінки з роду Алітреї. Стіни були вкриті живими квітами, що світилися м'яким світлом. Посередині стояло ложе, сплетене з гілок старої верби з саду.

— Ця кімната не використовувалася сто років, — сказала Амілія. — Відколи я народжувала Камелію.

— І як це було? — запитала Ліна.

— Страшно, — чесно зізналася Амілія. — Але це був найщасливіший день мого життя. І сьогодні буде твій.

Астраель тримав Ліну за руку. Він не випускав її всю ніч — сидів поруч, шепотів щось заспокійливе, іноді просто мовчав. Його зоряна шкіра світилася яскравіше, ніж зазвичай, — ніби сама його сутність готувалася до чогось великого.

Коли почалися перейми, Ліна заплющила очі й почала танцювати.

Це був не звичайний танець — вона не вставала з ложа. Вона просто рухала руками, плечима, головою — плавно, ритмічно, підкоряючись музиці, яку чула лише вона. Квіти на стінах розкривалися. Повітря наповнювалося ароматом камелій.

— Вона танцює пологи, — прошепотіла Амілія. — Я чула про це, але ніколи не бачила.

— Це безпечно? — стривожився Астраель.

— Це магія, — відповіла Амілія. — Найдавніша магія. Магія життя.

Розділ 2. Селена

На світанку, коли перші промені сонця торкнулися вікон академії, народилася Селена.

Вона була крихітною, але досконалою. Її шкіра світилася — не так яскраво, як у батька, а м'яко, мов місячне сяйво. Її очі, коли вона розплющила їх уперше, були фіолетовими з золотими іскрами — як у Астраеля, але з глибшим, теплішим відтінком. А на її правому плечі сяяла родимка — нота, обплетена зіркою й квіткою водночас.

— Вона прекрасна, — прошепотіла Ліна, притискаючи доньку до грудей.

— Вона — диво, — Астраель торкнувся крихітної долоньки, і Селена схопила його палець.

У дверях стояла Еліза. Вона боялася заходити — дивилася здалеку, притискаючи до себе плюшеву зірку.

— Іди сюди, — покликала її Ліна. — Познайомся із сестрою.

Еліза підійшла повільно, невпевнено. Вона подивилася на немовля — і її рожеві очі зустрілися з фіолетово-золотими очима Селени.

— Вона... як я? — запитала Еліза.

— Вона твоя сестра, — сказав Астраель. — Не за кров'ю, а за любов'ю. І любов сильніша за кров.

Еліза простягнула руку й торкнулася долоньки Селени. У ту ж мить повітря навколо них спалахнуло рожевим і золотим світлом. Дві магії — світу колискових і світу зірок — уперше зустрілися.

— Вони пов'язані, — сказала Амілія. — Так само, як колись були пов'язані Алітрея й Відія. Але цього разу... цього разу це зв'язок любові, а не суперництва.

Розділ 3. Хрещення танцем

За традицією академії, кожна новонароджена дитина проходила через ритуал — Перший Танець. Це не було хрещенням у звичному сенсі. Це було знайомство дитини з магією.

Ритуал відбувався в круглій залі під сузір'ями. Усі зібралися: Камелія, Амілія, Еліара, Відія, Кай, Дороті, Ромео, Селеста, Mipa, Кіран, Оскар, Уріель. І, звісно, Еліза, яка не відходила від колиски Селени.