Ельфійський бал

   Ви замислювалися колись про те, що в глибині ліса може хтось жити? Що там вирує життя? Що там хтось намагається прокинутися та встати з ліжка? Може там зараз збираються на бал на честь дня народження ельфійської принцеси? Хто знає..

***

   — Прокидайся! Уже дванадцята година, а ти ще спиш, — почула крізь сон голос мами. — Не треба було тобі читати допізна.

   Так. Можливо, не треба було, але я дуже люблю читати ці людські книги фентезійного жанру. Люди так цікаво їх пишуть. У нас то є свої книги, але вони однотипні: або якийсь особливий ельф рятує світ, закохується у принцесу та вони одружуються, або розповідається про криваві бої. У написанні книг не дуже добре розвиваємося.

   — Якщо зараз не встанеш, то потім запізнишся на бал. Ти ж так на нього хотіла потрапити.

   — Ну ще п'ять хвилин, — пробурмотіла я, бо хотіла додивитися свій прекрасний сон про.. про що? Дідько, вже не пам'ятаю. Ну нічого, можна просто поспати.

   Насправді таким моїм словам не можна вірити. Якщо мені дати поспати ще трохи, то п'ять хвилин перетворяться на дві-три години. Перевірено. Але нічого з цим не подієш.

   Мама зітхнула:

   — Мері, а ну швидко встала! — вона явно навмисно підвищила голос. — А то потім будеш ходити та скаржитися, що нічого не встигаєш. Тим паче на тебе вже сніданок чекає.

   На останні слова я різко підняла голову.

   — О, що ти приготувала? — поїсти я люблю, тому це поважна причина встати з ліжка, що й зробила.

   — Твоє улюблене: млинці з варенням.

   — Що? Та у мене зараз слина з рота потече, мамо.

   Мама на це тільки розсміялась.

   А я взагалі-то серйозно. Я настільки обожнюю млинці з варенням, що готова за них душу продати.

   — Йди, приведи себе в порядок: вмийся та переодягнися. Чекаю тебе на кухні, — я кивнула на ці слова й мама пішла з кімнати.

   Я побігла швидко у ванну кімнату. Вирішила сходити в холодний душ, щоб до кінця прокинутися. Потім вмилася та почистила зуби. Одягнула чорні шорти, які до коліна мені, та топ з квіточками. Удома в такому зручно. Спустилася з другого поверху на перший і пішла на кухню. Коли туди зайшла, то відчула неперевершений аромат млинців. Швиденько сіла за стіл, де на мене чекала повна тарілка, та почала смакувати.

   — Мамо, це дуфе шмачно, — промовила з набитим ротом.

   — Їж, їж. Тільки не говори, бо ще подавишся, — усміхнулася вона мені.

   Почулося шарудіння на підвіконні. Хтось лазить там. Я впевнена, що це наш друзяка. Невеличкого розміру, з дуже пухнастим, гарним хвостиком. Білка. Оскільки це хлопчик, назвали його Джон. Він дуже часто до нас приходить. Взагалі вперше ми побачили його на тому ж підвіконні, яке на кухні, дуже маленьким та пораненим. Не знаю, що саме сталося, але в нього була поранена передня лапа. Прийшлося лікувати білченя. Після цієї історії він став нашим другом.

   Повернулася до вікна. Я не помилилася, що то Джон. Їсть знайдені жолуді. Він мило виглядає.

   Після того, як доїла свій сніданок, я подивилася на час. Зараз уже була тринадцята година. Через дві годинки буде починатися свято в замку. На честь дня народження нашої принцеси. Ельфійської принцеси, яка ще й моя подруга. Запізнюватися не можна, тому треба починати збиратися.

   Я побігла до своєї кімнати. Підійшла до великої шафи з одягом. Потрібно обрати сукню. Тільки яку? Хочеться щось таке як.. як ось ця сукня! О боги, я зовсім про неї забула. Висіла у самому кінці шафи, тому й не помічала. Витягнула її та роздивилася. Вона вся білого кольору. Тільки корсет з сітки чорний, на якому є ще маленькі блискучі камінці, які на світлі переливаються. Пишна спідниця, яка майже до підлоги. Плечі повністю відкриті. Біла тканина трохи блищить на сонці. Вона ідеальна. Саме те, що треба на бал.

   Я одягла цю сукню та поглянула в дзеркало. Вона ідеально сіла по моїй фігурі. Тепер треба зробити зачіску на моє каштанове волосся. Взяла гребінець та почала чаклувати. Ну як чаклувати? Розчісувати волосся та вкладати його красиво своїми ручками. Вирішила щось просте зробити. Взяла бантик чорний, під корсет, та ним позаду закріпила передні пасма волосся. До цього підкрутила кінчики. Залишилося тільки підкреслити чорним олівцем свої зелені очі.

   Начебто готова, але чогось не вистачає. Точно. Прикраси. Я дістала свою невеличку скриньку. Начепила на свої гострі вушка кафи з метеликами. А на шию начепила срібний ланцюжок. Ще на руки одягла білі акуратні рукавички. Знову підійшла до дзеркала. Покрутилася. Як гарно. Тепер точно готова. Як раз уже треба виходити. Взяла подарунок для подруги та спустилася сходинками до мами. Там взула білі туфельки на невеликих підборах.

   — Мамо! — гукнула я.

   — Так?

   — Я готова та вже йду, — промовила й встала перед мамою.

   Вона оглянула мене з ніг до голови. Знайомий мені цей погляд. У ньому можна прочитати захоплення. Значить, що їй дуже подобається моє вбрання.

   — Ох, Мері, ти прекрасна! Маєш чарівний вигляд.

   — Дякую, — у мене аж щічки трохи почервоніли. — Ну, мені вже час йти.

   — Іди, дорогенька. Ми з татом пізніше прийдемо, коли він повернеться з роботи. 

   — Зрозуміла. Пізніше зустрінемося.

   Наостанок посміхнулася їй та пішла. Тільки-но вийшла з дому, як почула голос матері:

   — І добре проведи час з друзями!

   — Гаразд.

   Поки йшла розглядала все навколо, що роблю кожен раз, коли виходжу з дому. Багато високих дерев і на деяких з них знаходяться домівки. Збоку мене пройшов білий вовк знайомих. Всюди різні гарні квітки. Багато хто проходить повз в костюмах та святкових сукнях. Є навіть ельфи в масках. Теж ідуть на бал.

   Через деякий час я вже стояла перед величезним замком. Він був сірим, але на ньому було багато листочків й інших рослин. Такий квітучий замок. А всередині було неймовірно, казково. Висока стеля, на якій висіла велика люстра, ніби з діамантів. По всьому залу були повітряні кульки. А ще над головами пролітали квіти. Паперові пташки кружляють навколо. Для цього використали магію. Ельфійську магію. Трохи далі біля вікон стоять столики з їжею та напоями. У залі лунає приємна мелодія, щоб ельфи змогли потанцювати.