4

*** Гарна новина! Сюжет та герої мені настільки сподобалися, що в максимальний конкурсний об'єм я ніяк не вкладалася. Тому — конкурс мимо, а в книзі далі буде більше гумору, пригод та почуттів! ***

* * *

Усім, хто хоча б раз рахував калорії присвячується з любов'ю!

Заприсягаюсь, як би там не склалася моя доля, але я й під страхом смерті більше не підійду ні до чого, що нагадує город. Клянуся усіма богами, що навіть клумби заводити не буду!

Город — це смерть.

Може, хтось і пишається, коли вирощує щось своїми руками, вважає, що, наче бог, чаклує над життям, а в мене єдине бажання.

Вогонь.

Багато-багато вогню. Щоб все це жарко палало — від пансіонату, методичок з правилами дотримання ельфійської методи позбавлення від залежностей усіх видів (точніше — чотирьох тисяч ста одної за списком), грядок для практичного втілення методи, лісу, який тих ельфів породив, та аж до спідньої білизни Арквіраелі — той гострокістої панянки, якій і належав цей бізнес на крові та нервах перевихованців.

І це я тут лише третій день.

З сумом згадую морквяний букет та як я щедрою рукою в ночі роздаровувала з нього «квіточки». Почала з горе-крадія. Ні, навряд чи я й зараз вчинила інакше, навіть пройшовши вимушений голод та першу стадію трудотерапії. Вірніше, стадію трудотерапії я якраз-то й не пройшла. Бо чи не смертельно розсварилася з іншою пацієнткою з-за грядки з картоплею з ароматом манго, особистою розробкою Арквіраелі. Ця ельфійка знається на збоченнях. Морква зі смаком смердючого жареного оселедця, м’ясоїдна малина-мухоловка, якою через це бридко спокуситися, баклажани з присмаком пива та настоянки геранієвого коріння — то лише невеличкий перелік її творчих здобутків.

Особисте для мене картопля стала падінням у безодню штрафів.

— Тепер, навіть якщо ти схуднеш та публічно придаси усе мучне та солодке анафемі, ніхто тебе звідси не випустить, — шепнула мені дівчина-тінь на ім’я Бамбі. Вона знала, про що попереджала. Потрапила у лапи ельфів з протилежною проблемою — зовсім відверталась від їжі.

Ельфійські іроди замордували нещасну анорексичку до того, що зараз вона була здатна благати на колінах хоча б крихітку хліба! І з радістю проковтнула б її й на людях, чого раніше ніколи б не зробила. Проблема вирішена? Так! Та відпускати її звідси ніхто не збирався. Як і годувати.

Штрафи!

Відсьогодні, за мій поганий характер, Арквіраель запроторила мене якомога далі від усіх. На особливу експериментальну грядку в лісі. Саме тут вона «творчо» працювала з найбільш таємними та, як хтось з пацієнтів вчора обмовився, дуже небезпечними рослинними гібридами.

— І пам’ятай — за тобою будуть пильно наглядати! — попередила ельфійка-сатрапка. — Поки не здаси роботу у повному обсязі, до пансіонату не повертайся. Намет собі зробиш, а ні — то просто неба спи. Не маленька. Харчуватися будеш також самостійно — тим, що зможеш здобути.

А що я зможу здобути? Я міська дівчина, що вміє щось «здобувати» лише в крамниці. І бажано — в кондитерський.

Найгірше, що пручатися й щось доводити ельфійці було марним. У цьому я пересвідчилась ще вчора, коли мовчазна пані, що спочатку здалася мені цілком приємною особою, спробувала вкрасти частину зібраного мною врожаю. Саме через це ми й посварилися. Та пані навіть збиралася мене побити. А яким брудом облила! І за що? За те, у чому геть була не права! Але на ту мить я ще не знала про диявольську систему штрафів та покарань. У договорі про «лікування» про них говорилося небагато й мимохіть, завуальовано — наче про щось формальне та не особо важливе. А ось про магічну присягу, що мала захистити «комерційну таємницю» ельфійської методи, в договорі розписали забагацько. Як я думала — для пафосу, щоб додатково здерти грошенят. Але тепер, саме через цю диявольську присягу, ніхто з пацієнтів ані словом не міг поскаржитись на ельфів та їх «методу». Фактично — ми всі тут опинилися у майже добровільному рабстві, за яке ще й потрібно самостійно платити!

Я навіть Бальтазару не змогла пожалітися, хоча у відчаї й на нього, як на захисника, була згодна. Та присяга надійно тримала мене за язика.

Але я таки спробувала допомогти собі хоча б блефом та уникнути покарання у лісі:

— Наречений стане шукати мене! — гарячкувато заявила я Арквіраелі. — Він кожного вечора телефонує.

Ельфійка трохи нахмурилася:

— Це той молодий цуцик, що мріє врешті-решт стати псом та поглядом роздягає всіх дівок навкруги? Не думаю, що відвернути його буде так вже й важко.

Та я й сама ні на яку допомогу від відьмака не сподівалася. Але… мене неприємно вразило, що він знайомий з Арквіраеллю. Занадто влучно вона його описала. Коли це він встиг познайомитись?

— А не боїтеся, що втечу? — у відчаї спитала вслід ельфійці, що вшивалася від мене гордівливим кроком, уся така сповнена невимовної граційності.

У відповідь Арквіраель зовсім не вишукано фиркнула.

— Спробуй… — сказала вголос, а поглядом красномовно доповнила: «товста дурепа».