3

Як в справжньої відьми, у Гленн погрози не розходилися з практикою. Тож Бальтазар зателефонував мені того ж вечора. На радість усім присутнім у вітальні пацієнтам. А були вони там, мабуть, у повному складі. З усього було видно, що радість їм вкрай потрібна. Ще ніколи не бачила такої кількості нещасних людей в одному місці, в один і той же час.

— Еллушечко, ну як ти там, моя булочка?! — радісно прогорлав суджений. — Поки тебе немає, я й сам апетит втратив. Це я тебе так підтримую!

Довелося поколупатися пальцем у вусі. Мембрана телефону виявилась надзвичайно гучною. Радісний сум Бальтазара певно було чутно і в коридорі.

Звісно, що після такого контрольного дзвінка, потоваришувати з кимось з цих бідолах я й не сподівалась. Та помилилася. Підійшли. Представилися. І кожен… Кожен! Спробував у ненав’язливій манері розпитати мене про долю тієї моркви, що мені презентували при заселенні. Особливо соромилася дівчина, така худа, що спочатку я прийняла її за тінь від шафи з гіпсовими фігурками рослин та ельфів.

Геть не зрозуміла, про що ця дівчина-тінь намагалася мене попередити.

Я лежала у темряві, яка гарно приховувала обридлі за півдня квіточки, та ліниво думала про дивну поведінку місцевих мешканців, Бальтазара, який апетит втратив хіба що через хіть, яку зазвичай хоч якось стримувала моя вагома присутність. Бігати за дівками, коли поряд так і мозолить всім око одна, та за нього засватана, красеню-відьмаку було не з руки. Батьківської. Бо глава відьмацького роду все ж таки наглядав за цим соколом.

Як же все складно… складено, та не нами. Ні він мені, ні я йому не потрібні. Лише наші батьки щось планують мати з такого союзу.

Раптом з боку дверей пролунав якийсь шурхіт. А потім двері тихо скрипнули та відчинилися.

Як?! Я ж замкнула їх на зачарований замок! Мені його у валізу сестра поклала. Сказала, що довіряти нікому не можна.

— Дивні ті ельфи. Я б їм і макового сім’ячка не довірила. Тож краще запирайся.

— Та ти їм сестру віддала на заклання! Яке там сім’ячко… — Та всі мої слова Гленн пропустила повз вуха. І не дивно. Мати завжди нагадувала, що для справжньої відьми є лише одне безперечне вірне слово — її особисте.

Тож — права була сестра. Щось в ельфів по ночах підозріле по чужих кімнатах шарудить. Поки хазяї сплять.

А ось комусь зараз сюрприз буде!

Я обережно повернулась на бік та простягнула руку до нічного бра біля ліжка.

— Аааа! — заволали ми на два голоси, коли ввімкнулось світло. Незваний гість від несподіванки. А я з переляку.

Очманіти, на яке страховисько може перетворити ніч в лікувальному ельфійському пансіонаті цілком шляхетного на вигляд пана!

На крики збіглися всі. Навіть ельфи припхалися. Та гострокіста пані — у блідо-рожевому халаті з яскраво-ліловими квітами, а юнак — у ліловому халаті з рожевими трояндами. Може це якась ельфійська традиція, або випадковість. Не знаю. Але виглядали ці двоє як пара.

Владна ельфійка швиденько усіх розігнала по їх кімнатах та довідалась, що штовхнуло «поважного банкіра» пана Гревтуса на злочин.

Після цього я серйозно замислилась: а в чому суть секретної ельфійської методи? Що таке страшне може перетворити цілком успішного багатія на дрібного злодюжку?

Ні! Не хочу! Не бажаю навіть знати, які тортури змусять і мене полювати ночами хоча б за парочкою морквин! Бо саме злощасний «букет» і був метою злочину.

Врятуйте мене звідси!!!