2

— Це що? — з жахом і журбою спитала я, коли мені всу… ну, вручили привітальний, мабуть… хай буде — букет. А як ще назвати перегорнутий коренеплодами догори пук моркви? Саме його урочисто сунули мені в руки під деякі заздрі погляди. Схоже, хтось думав, що я не розумію свого щастя.

— Комплімент від закладу, — потупившись, зізнався ельф, дуже юний, як на перший погляд. Йому випала «честь» зустріти мене та оселити у затишному пансіонаті «Мурашиний слід». Все, як в тому рекламному буклеті.

Історію про назву мені розповіли від порога — понадіялись за модною нині схемою відразу ж занурити мене в «історію бренду» та сформувати лояльність до славнозвісної методи:

— Крок за кроком, наче мурашка, що вперто торує довгий шлях та зважає лише на мету у його кінці, ви дійдете до свого Парадізмуса! — просвітила мене та сестру ельфійка, в якої об гострі кості попід шкірою навіть поглядом можна було порізатися. Вона із задоволенням оглянула майбутній «шлях мурахи» у моєму лиці. Ну, та й всьому тому, що до того лиця вагомо прикладалось. У її очах, немов у новітньому касовому апараті на мить відобразилось рівняння: довгий шлях — рівно великі гроші…

О! Скільки б я за ті гроші тортиків змогла купити!

Сестра супроводжувала мене до самої кімнати. І її, на відміну від мене, Гленн ретельно оглянула. Не дуже велика. З мінімумом меблів. І скрізь рослинний декор… Мені від тих квіточок аж запаморочливо стало. Навіть два вікна не допомогли, бо за ними також були незчисленні квіти-квіти-квіти…

— А ці вікна — вони надійно зачаровані? Витримають, якщо Елла вирішить збігти за тістечком чи ще чимось смачненьким? — спитала вона ельфа, який досі, мабуть, радів, що здихався букета з моркви. — Моя сестра, знаєте, вона доволі сильна. Не всякі ремені можуть стримати її жагу до солоденького.

Хлопець від такого замаковів.

— В нас поки що таких випадків не було, — пробелькотів він.

«Будуть!» — разом подумали ми з сестрою та з недовірою подивились одна на одну.

Гленн погрозила мені пальцем:

— Пам’ятай: ми завжди з тобою!

Я кивнула. Забудеш таке. Скільки разів я намагалася піти з дому та розпочати жити власним розумом. Мріяла навчатись та почати заробляти гроші... Але ж моєю долею опікувалися клан, а разом з ним і Ковен! Хай би їм усяке зілля назад повертали, та всякий раз компенсацію за нього здирали.

— Я накажу, щоб Бальтазар за тобою також наглядав, — сказала сестра та повернулася до ельфа. — Тут є телефон?

— Є. Він у загальній вітальні. Але телефонувати пацієнтам можна лише у строго відведені часи.

Я хіба не застогнала: і тут, до всіх мук, що мені загрожували, я не спекаюсь того відьмака-нареченого!

І чому я не народилась в іншій сім’ї, га?..