1

«Тільки спробуй! Мене! Мене! І мене також!» — наче волали вони. А в мене від жаги торкнутися їх аж в очах темніло.

Метелики в животі пали жертвами пристрасті першими, тож їх завмерлі тіла стали лише додатковим паливом для бурливого вогняного шторму, що зносив мені свідомість.

«Дивись, який я гарний, який довершений!» — вихвалявся той, якого прикрашала лише розочка. Червона, як моя кров, що стікала по підборіддю від закушеної губи. Ну, не стрималась, такі пустила у хід зуби!

«А я?! Я — сама спокуса! Все, як ти любиш: гладенький на дотик, брутальний на вигляд», — підморгнув той, що в центрі.

«Та не звертай увагу на цих бовдурів, — покликав найсамовпевненіший. — Хіба ж вони можуть дійсно задовольнити нашу взаємну пристрасть, лялечка, га?»

Я знову щосили смикнулась  з міцних ременів, що стримували моє прагнення до тих красенів. І застогнала, відчувши, що один з пасків таки трохи піддався. Якщо ще трішки зусиль, я точно зможу…

Збоку верескливо скрипнули двері, у кімнату хлинуло світло. Це дещо зруйнувало інтимну атмосферу, що царювала до того. Та чи може це завадити справжньому коханню?

Тільки не моєму. Я знову смикнулась до коханих і таких спокусливих.

— Тільки спробуй! — Матуся грізно замахнулася на мене віничком якихось сухих чортополохів.

Дивно. Слова ті ж самі, а наскільки ж різний зміст!

— І взагалі заплющ очі. Навіть не дивись у їх бік, — наказала тиранка.

— Та вона їх нюхом почує та зарівно слиною закапає, — викрила мене сестра. — Ні. Досить! Скінчаймо цей БДСМ. Він — ніщо! — сказала вона та помахала мені яскравим буклетом. — А ось ельфійська метода — саме те, що їй потрібно!

Від шоку — зараз скінчаться мої тижневі страждання! — я ледве кляпом не вдавилася. До цього чесно намагалася його прожувати, але він підступно піддався тільки тепер.

— Стій! — мати спинила сестру, що вже хотіла мене звільнити. — Спочатку сховай їх якнайдалі. А краще отрутою потрави.

І вона вказала на моїх коханих. На моїх красунчиків. На найвірніших та найчесніших створінь, що тільки виходили з-попід рук Творця. А маестро Блонвіль для мене найвищій за Бога!

— Ні-і-і! — спромоглася якось заверещати крізь шмату. Але сестра швиденько виконала матусин наказ.

Три прекрасні торти в одну мить зникли у невідомому напрямку, залишивши мене у порожнині відчаю. Я більше ніколи з ними не зустрінусь! Так і не спробую. Не поласую… до останньої крихти!

І все це через відьом, в родині яких мені не поталанило народитися. Єдиній з них, що не тільки не здатна на чари, так до того ж з алергією на відьомські зілля.

— Ех! І чому ти в мене така… — мати жалісливо погладила мене по голові. А в мене від неї градом потекли сльози. Я б і кашляти почала, та кляп неабияк цьому заважав.

Алергія на той бісів віник, про який матуся геть забула і зараз розмахувала їм у мене прямо перед носом.

— То що, відв’язувати?

До кімнати сунувся головний винуватець моїх страждань. Жених. Хай йому чорти на тому світі п’яти за кожну мою муку смалять!

Ззовні він красивий парубок. Тут нічого проти не скажу. З чорними кучерями, волошкового кольору очима. Високий, статний. З плечима, що та лава поперед домом — на кожному по юниці можна посадити та катати понад землею. Та він і катає, як з’ясувалося. Іншої ночі може навіть і не двох за раз…

Були часи, коли я сама за цим Бальтазаром упадала. Ночей не спала, про кожну його посмішку згадувала та мріяла. А якою щасливою почувалася, коли його батьки до мене посватали! Сестра тільки головою на те похитала, але нічого не сказала.

Я сама про все довідалася. Не тільки, що до шлюбу зі мною Бальтазара примушують. А й про те, як сестра посеред інших дівчат якось з ним ночами гуляла.

Та їй то нічого. Вона ж відьма. Їм цнота лише заважає «зав’язувати контакти» та «набиратися досвіду». Так у відьмачому резюме і пишуть, безсоромні.

Невинність лише для бездарних дуреп на кшталт мене. Яких можна у відьмачу сім’ю заміж віддати, щоб стару чарівну кров дарма не розбазарювати, поки обдаровані доньки будуть власну чаклунську кар’єру будувати.

Але, наче й цього замало, виявилось, що не до вподоби я власному судженому. Занадто гладка. У нього тільки на струнких чоловіча хіть прокидається.

Довелося лікувати. Мене. Від зайвої ваги та дівочої істерики. А це надто складно, з моєю алергією. Тож останньою геніальною спробою стали справжні тортури: через фізичні страждання виховати у мене відразу до улюблених солодощів. Мене зв’язували, підвішували та замикали разом з тортами та тістечками, цукерками та булочками, до яких я ніяк не могла дотягнутися.

Безжальні відьми!

Та як вони на старалися, мені ставало лише гірше. Бо…

Ніхто. Мене. Не. Любить. Так. Вірно. Та. Солодко. Як. Солодощі!

Вони й зараз на мене чекають, дайте тільки з-під нагляду вирватися.

— Спокуса безжально ліквідована! — відрапортувала сестра, знову з’явившись прямо з повітря.