***

***

Готуючись до новорічних свят, під час генерального прибирання я знайшла зошит з зібранням магічних ритуалів. Вирішила спробувати один. Загадала бажання, за правилами описаними там і здобула пригоди на свою п’яту точку.

Побажала жіночого щастя, а дістала безкоштовні послуги шлюбної агенції. Тож, дивакуватий сват розпочав пошуки моєї пари в інших світах. Так і пішло…

***

Знайомство з першим кандидатом не вдалося. Та я не сильно засмучувалася. З самого початку зрозуміла, не моє. Спілкування не вдалося. То й не дивно.

Спустилася до фоє, і зазирнула у кабінет свата. Джин був на місці. Копирсався в паперах.

- Уже все? Поспілкувалися? – здивовано спитав той, побачивши мою персону у дверях.

- Так. У нас мало спільного. Отже, перша спроба не вдалася. — повідомила.

- Шкода. Дуже шкода. – відказав той.

Сват зібрався з думками, наблизився до стола з комп’ютером і заговорив уже діловим тоном: - Значить, переходимо до наступного кандидата? Він простіший.

- Давайте. Хто там у вас? – втомлено поцікавилася.

Ситуація з принцом спонукала мене відкинути сподівання. Вже нічого путнього від цієї витівки не очікувала. І чого я погодилася? Варто було одразу відмовитися й жити собі спокійно. Завела б пару котів.

- Варіант більш перспективний. – мовив джин, поглянувши на моє сумне обличчя.

- Що ж, спробуємо. Може, хоч настрій підніме. – пробуркотіла у відповідь.

Сват роздрукував анкету й передав мені.

- Завтра о восьмій. – зазначив він.

Кивнула. Ми попрощалися. Я вийшла у круглу кімнату й перенеслася додому.

Вже вдома, коли вкладалася спати, дійшла висновку: - «А не все так і погано! Вечір пройшов доволі приємно. Та й відволіклася від депресії й оплакування своєї сумної долі. А це у моїй ситуації великий плюс. Життя однозначно стало кращім. В цьому щось є. Навіть, якщо ці побачення нічого не дадуть, та, хоч трохи компенсують самотнє існування.»

***

На ранок, я швиденько зібралася й прихопивши анкету побігла на роботу. В обідню перерву, влаштувалася в кафе неподалік офісу. Попиваючи каву, й раз по раз споглядаючи у вікно припорошену сніжком вулицю, узялася за виданий сватом папірець. На роздруківці формату А4 красувався портрет звичайнісінького ельфа. Реалістичного, наче персонаж з фентезійних фільмів.

 Заради цікавості продивилася відомості про нього. Все вірно, молодий ельфійський князь. З15 років. Мав одні серйозні стосунки. Наречена його покинула напередодні весілля.

- Отакої! І цей не з простих. – зауважила: - І в цьому кандидаті наявні підводні камені. Однаково варто сходити й розібратися. Хоч час проведу приємно.

На цих думках, прибрала папірець в сумку, допила каву та поспішила в офіс, дорогою розмірковуючи, в якому вигляді з’явитися на очі гостровухого.

Прийшовши з роботи, перекусила й заходилася збиратися на побачення. Часу на придбання нового одягу не має, тож, я обрала літній сарафан з квітковим принтом та бежеві балетки. Розібравши діловий пучок, з яким ходжу на роботу, заплела волосся в просту косу, поправила макіяж. Готова.

За п’ять хвилин до призначеного часу перенеслася до агенції.

Цього разу перехід пройшов легше. Коротке запаморочення, туман перед очима, і от, я вже в знайомій круглій кімнаті.

Не встигла повністю оговтатися, в приміщенні з’явився джин. Він потягнув мене до кімнати, де чекав кандидат.

 Зайшли в інші двері, що вели з фоє. Сват заштовхнув мою персону в приміщення й ступив слідом.

 Опинилися у невеличкому зимовому саду. Крізь панорамні вікна проглядалася темна вулиця. Під стелею горіли лампи денного світла. Навколо у великих горщиках розставлені різноманітні рослини. Під ними штучний газон та викладена плиточками доріжка. У дальньому кінці, лави. Туди мене й відвів Есмір.

 Ми наблизилися. На лаві уже сидів персонаж з анкети. Щоправда, з невдоволеною пикою.

- Його світлість, князь світлого лісу Ноель Ноа Хеоль. – відрекомендував провідник.

Ввічливо і якомога привітніше усміхнулася ельфу. Поки сват представляв мою особу, я пройшла й присіла на лаву навпроти кандидата.

- Чого так довго. – буркнув той.

- Вибачайте, я з роботи. – солодко відказала.

Джин звично ляснув пальцями. На складному столику, котрий стояв між лавами, з’явилися дві чашки та кошичок з печивом.

- Ну спілкуйтеся, а я піду. Де мене шукати, знаєте.

Кивнула. Ельф скривився.

Сват пішов, а я заходилася розглядати гостровухого. Тонкі риси обличчя, великі мигдалеподібні очі, пронизливо сині. Ідилічну картину стереотипного ельфа доповнювало довге золотаве волосся та висока струнка статура. Усе це підкреслено дорогим одягом: коричневими шкіряними штанами, заправленими у високі темні чоботи, та сорочкою з тонкого білого полотна зі складним вишитим орнаментом. Поруч з ельфом на лавці лежав довгий сіро-зелений плащ.

          Гостровухий теж до мене приглядався. Він пару хвилин мовчав, а потім видав: - На портреті, ви здавалися ніжнішою.

У відповідь пирхнула, а той продовжив: - Не розумію, чому порекомендували вас. Я, звісно, помічаю, що ми подобаємося людям, але…

Мене розібрав сміх. Я захихотіла, а той перервався й невдоволено зирнув на мою персону.

- Джин нас обох обдурив. Мене також не питали. – пояснила, заспокоївшись.

З цим також нічого не вийде. Видно ж, він не в захваті, то можна розслабитися й не перейматися тим, яке на нього справлю враження.

Узяла чашку, й відхлебнувши кави, поглянула на Ноеля.

- То давайте розбиратися. Бо мені у вас не подобається. Похмура місцина. Та ще й зима сувора.

Я усміхнулася буркотінню гостровухого й схопила печиво. Схрумавши одне, запила кавою та запитала:

- То, навіщо звернулися до цієї агенції, Ноеле?