Глава 32.2

– Перше моє запитання ви вже чули, – я впритул поглянула на неї. – Як ваше справжнє ім’я?

– Ви вже його назвали, – усміхнулася Авеліна. – Глорія Сідрік.

– Це ви вбили Натана Дарбі?

– Можна і так сказати. Хоча не власноруч, – жінка знизала плечима.

– Як саме ви його вбили?

– Промила мізки вишибалі і дала йому кілька ментальних установок.

– Можна докладніше?

Я насупилася, і у відповідь отримала поблажливий погляд.

– Судячи з усього, в Академії магії навчання не настільки вже і хороше, – заявила вона. – Книги в бібліотеці маркіза Вінавіра містять набагато кориснішу інформацію. Ну що ж, розтлумачу вам на пальцях. Для початку знаходите людину зі слабкою опірністю до ментальної магії. Можна, звісно, зробити це і з тим, хто сильніший. Але клопоту набагато більше. Як і ймовірність перетворити його на овоч. Тож в ідеалі краще діяти з кимось слабшим. Спочатку слід здійснити емоційну прив’язку, викликавши до себе прихильність або симпатію звичайним способом. Потім людину можна брати тепленькою, посилюючи цю саму симпатію до потрібних вам меж. Після цього її мозок для вас стає відкритою книгою. І ви можете давати йому будь-які установки, використовуючи для управління кодові слова. Нічого не варто розіграти тимчасове божевілля, змусити щось забути чи згадати те, чого не було. Загалом, усе, на що здатна ваша фантазія!

– Отже, Барт Мідар став вашою маріонеткою? – насилу стримуючи обурення, уточнила я.

– Можна і так сказати.

– Чи мав він можливість якось протистояти вашим наказам? – втрутився Вейд.

– Якби запідозрив недобре і звернувся до досить сильного мага-менталіста, той міг би зняти мої установки, – спокійно сказала Авеліна. – Але хлопець виявився занадто дурним для цього.

– Назвіть свої мотиви. Чому ви вбили чоловіка? – знову повернулася я до теми допиту.

– Я гадала, це і так очевидно, – знущально хмикнула жінка. – Гроші.

– Із крамарем з Лангана ви діяли за тією самою схемою?

– Так.

– Чи були інші жертви, які постраждали від вашої руки?

– А ви як гадаєте? – підморгнула вона.

– Відповідайте на запитання! – сухо сказала я.

– Були, – знехотя відгукнулася Авеліна.

– Скільки?

– Семеро. Крім тих двох.

Мої очі мимоволі розширилися.

– І невже ніхто вас так і не запідозрив?

– Якщо діяти обережно, то це нескладно, – знизала плечима Авеліна. – Тим паче, що я обирала таких чоловіків, до яких нікому не було особливого діла. І їхні статки не були настільки вже великими. Як то кажуть, з хати по нитці – сироті свитина. Ну і необхідно було знайти підхожого цапа-відбувайла.

– Назвіть усі імена і місця, де відбувалися злочини, – з мимовільним жахом дивлячись на це чудовисько, що так вправно вміло прикидатися милою та беззахисною жінкою, зажадала я.

З кімнати для допитів я виходила бліда і змордована. Спілкування з Авеліною Дарбі далося мені нелегко.

– Вітаю з першою особисто розкритою справою! – Вейд спробував мене підбадьорити, поплескавши по плечу.

– Дякую, – трохи відчужено сказала я. – Але як таких узагалі земля носить?

– Боюся, на це запитання ти навряд чи знайдеш відповідь, – напарник підбадьорливо обійняв мене за плечі та повів до нашого кабінету.

Я ж відчула себе дещо краще від його підтримки, радіючи крихтам виявленого ним тепла. Так хотілося обійняти у відповідь і пригорнутися міцніше. Але, звісно, зробити це я не наважилася.

– Що тепер буде з Бартом? – запитала я, коли ми прийшли до кабінету і Вейд почав готувати нам обом каву.

– Гадаю, суд врахує усі обставини, і покарання пом’якшать. Можливо, обійдеться перебуванням протягом кількох місяців у спеціальній лікарні, де йому мізки поставлять на місце.

– Сподіваюся, що й іншим жертвам Авеліни це якось допоможе, і їхні справи будуть переглянуті, – задумливо промовила я. – А що буде з нею самою, як гадаєш?

– За таку кількість злочинів не виключаю, що смертна кара, – тон Вейда був рівним. І я зрозуміла, що жодної жалості до цієї жінки напарник не відчуває. Утім, як і я. – Але якщо їй пощастить з адвокатом, можуть обмежитися довічною каторгою. Хоча все ж таки це сумнівно.

– Туди їй і дорога! – резюмувала я, вважаючи, що чим менше буде таких людей у світі, тим краще.

Втім, ми обидва сильно помилялися. У справу втрутилася третя сила, у якої на Авеліну Дарбі – точніше, Глорію Сідрік – виявилися інші плани.

Дізналися ми про це через три дні від всюдисущої Марібет, яка сказала нам про це по великому секрету.

Пам’ятаю, як після її слів у нашому кабінеті запанувала оглушлива тиша. І ми з Вейдом деякий час перетравлювали отриману інформацію:

– У наш Департамент надійшов запит про переведення Глорії Сідрік до Таросу. Усі документи по її справі наказали знищити і не розголошувати. Вам про це ще повідомлять окремо. Але я знаю, що у вас обох особливий інтерес до цього розслідування, тому вирішила розповісти раніше і трохи підготувати, – Марібет співчутливо на нас подивилася.