Глава 32.1

ГЛАВА 32

Втрачаючи на віконній рамі клапті одягу і дряпаючи шкіру, я все-таки вилізла назовні і підбігла до Вейда.

Напарник був блідий, з його носа і вух витікала кров. Але коли я спробувала йому допомогти, рвучко махнув рукою в бік втікачки. Від Авеліни Дарбі якраз, наче більярдна куля, відлетів один зі стражників, що намагався її перехопити.

– Зупини її! – процідив Вейд. – Твій захист від ментальної магії кращий, ніж у нас усіх.

Як не хотілося залишитися поруч із напарником, за стан якого я сильно переживала, кинулася слідом за Авеліною.

Злість на цю гадину, помножена на те, що вона мало не вбила Вейда, надавала мені додаткових сил і спритності.

Привівши в бойову готовність магаук, я випустила розряд блискавки в спину жінки. Та вже майже добігла до якогось найманого екіпажу, що стояв неподалік. Захисту від бойової магії на ній тепер не було завдяки нещодавній атаці Вейда, а ухилитися вона не встигла.

Тіло Авеліни сіпнулося. Вона обернулася до мене зі спотвореним від болю та люті обличчям і послала в мене такий ментальний удар, що навіть мій захист ледве встояв.

Це ж наскільки вона сильна?! – промайнула панічна думка. Потужність впливу вражала!

Але ще один удар блискавки переважив чашу терезів на мою користь. Авеліна втратила рівновагу і впала на бруківку. Її тіло корчило від розрядів, що по ньому проходили.

Поки ця тварюка не отямилася, я наблизилася і тремтячою від хвилювання рукою спрямувала магаук прямо на неї. Але в цьому необхідності вже не було. Авеліна була непритомна і не могла чинити опору.

Справа залишалася за малим – надіти на злочинницю антимагічний нашийник. Він поглинув залишки розряду блискавки і почав висмоктувати з жінки магічний резерв.

Тимчасовий приплив сил спав. Я відчула, як різко ослабли руки і ноги.

Але, на щастя, до мене вже бігли стражі, які прийшли до тями. І в моїй особистій участі більше не було потреби.

Вейд уже теж стояв на ногах, витираючи хусткою закривавлене обличчя. Я пошкандибала до нього, бажаючи переконатися, що з ним усе гаразд.

– Ти як?

– Так, наче мої мізки мало не підсмажили зсередини, – криво всміхнувся він. – Але загалом терпимо. Ми явно недооцінили цю жінку!

– Її реальний рівень сил не знав навіть маркіз Вінавір, який вивчав її можливості. Судячи з усього, вона може виявитися навіть архімагом, – задумливо сказала я.

– Але тепер це їй мало допоможе, – зауважив напарник. – А ти молодець! Якби не ти, вона б змогла втекти.

– Отже, з мене все ж таки вийде справжній дізнавач? – я посміхнулася, задоволена похвалою.

– І не найгірший, – визнав Вейд.

– Сподіваюся, пан Бідер це теж колись визнає! – зітхнула я.

***

За допитом такої унікальної злочинниці побажав спостерігати сам начальник Департаменту. Після того як Вейд у всіх фарбах присвятив його в подробиці її затримання, він дещо зменшив свій гнів і навіть позирав на мене з деякою задумою.

Хоча гординя навряд чи змусить його так швидко визнати, що був неправий. Однак, пан Бідер більше не заводив розмови про те, що я порушила його наказ. Взагалі обходив цей момент стороною. Лише сухо сказав, що в затриманні Авеліни Дарбі я себе непогано проявила.

Вигляд жінки, яка вже прийшла до тями і сиділа за столом у кімнаті для допитів, викликав у мене мстиве задоволення. З антимагічним нашийником і в наручниках вона тепер не становила серйозної загрози. Але весь її вигляд настільки разюче змінився, що здавалося – перед нами зовсім інша людина.

Авеліна більше не вважала за потрібне зображати безневинне ягнятко. Упевнена в собі, холодна і спокійна – вона нагадувала хижака в клітці. Звіра, який скористається найменшою похибкою тюремника і, опинившись на волі, виявить повною мірою, наскільки він небезпечний. Тільки ось на свободу її навряд чи тепер випустять!

– Назвіть ваше справжнє ім’я, – зажадала я.

На честь моїх особливих заслуг у цій справі мені дозволили очолити допит.

Авеліна презирливо посміхнулася, даючи зрозуміти, що ні на які запитання відповідати не збирається.

– Тоді я сама його назву, – сухо сказала я. – Глорія Сідрік. Чи і це ваше ім’я несправжнє?

Жінка продовжувала мене ігнорувати, свердлячи холодними, наче крижинки, блакитними очима.

– Що ж, якщо ви не бажаєте співпрацювати зі слідством, ми змушені будемо піти на крайні заходи, – з удаваним жалем попередила я. – Зізнаюся, досвіду в подібному в мене немає. Вивчала хіба що в теорії на заняттях в Академії магії. Ви розумієте, про що я? Глибинне сканування вашої пам’яті.

Посмішка Авеліни залишалася такою самою, але погляд став трохи напруженим.

– Це заборонено законом, – нарешті, розліпила вона губи і поглянула на пана Бідера в пошуках підтримки.

– В особливих випадках, коли провину злочинця практично доведено, але необхідне підтвердження, яке він не бажає надавати з власної волі, закон це допускає, – сухо відгукнувся начальник.