Глава 31.2

***

– Дозволь мені самій оголосити Авеліні Дарбі про те, що її заарештовано! – з мстивим прищуром попросила я Вейда, коли ми входили до трактиру «Червоний кабан».

– Та будь ласка! – хмикнув він, поблажливо глянувши на моє задоволене обличчя. – Хоча, якщо чесно, я здивований, що ти все-таки мала рацію.

– А вже як Бідер був здивований! – я широко посміхнулася, згадавши перекошену фізіономію начальника.

Попри отриманий дозвіл на арешт Авеліни Дарбі, діяти вирішили обережно, щоб її не стривожити зарані. Загін супроводу зачаївся зовні, перекривши всі входи і виходи, але так, щоб зсередини їх не можна було помітити.

Ми ж із Вейдом пішли до трактиру першими. Адже вже не раз спілкувалися з цією особою. Наш вигляд не викличе в неї такої настороженості, як якби вона помітила інших співробітників Департаменту. Але варто все одно бути напоготові. Від цієї жінки очікувати можна чого завгодно!

У трактирі в цей час було не надто багато відвідувачів, але частина столів усе ж таки виявилася зайнятою. Панував звичний гомін. На нас звернули мало уваги. Лише дехто обдарував зацікавленим поглядом, але одразу відвернувся. Усе ж таки співробітники Департаменту в цивільному не викликають такого побоювання, як стражі у формі. Та і про вбивство трактирника багато хто знав. Тож визнали нашу появу звичайною під час проведення розслідування.

Місце вишибали займав тепер якийсь здоровань неохайного вигляду, який теж не виявив до нас особливого інтересу. Один з подавальників стояв біля стійки замість господині і зі знудженим виглядом протирав кухлі.

– Пані Дарбі тут? – поцікавився Вейд, коли ми підійшли до нього.

Подавальник перервав своє заняття і, з деяким острахом покосившись на мого напарника, навіщось витягнувся по струночці.

– Господиня у своєму кабінеті, – ввічливо відповів він і навіть додав подробиці: – Спілкується з можливим покупцем трактиру.

– А багато охочих його придбати вже приходило? – ніби між іншим, поцікавилася я.

– Так приходили рази чотири. Але щоразу угода чомусь зривалася, – виявив обізнаність подавальник. – Господиня дуже злиться. Може, хоч із цим домовиться.

Я постаралася приховати посмішку. Скажений Лис виконав свою обіцянку. Яким чином він домігся того, щоб покупці передумали, не знаю, але це подіяло.

– Ми все-таки перервемо її ділову зустріч, – сухо сказав Вейд, попрямувавши до дверей кабінету.

Подавальник навіть спроби не зробив нас зупинити. Він явно вважав, що це взагалі не його діло, і нехай господиня сама віддувається.

Після нашого стуку в двері пролунав роздратований жіночий голос:

– Це ти, Метт? Я ж наказала мене не турбувати!

– Пробачте за те, що потривожили, пані Дарбі, але це не Метт, – незворушно відгукнувся Вейд, відчиняючи двері.

Ми побачили застиглих на своїх місцях Авеліну, що сиділа за столом, і якогось гнома з рудою широкою бородою. Побачивши нас, обличчя жінки трохи перекосилося, але вона швидко впоралася з собою.

– Щось сталося, пане Садерс? – навмисно ігноруючи мене, звернулася вона до Вейда.

Я рішуче виступила вперед, не збираючись поступатися ініціативою.

– Боюся, що так. Ми змушені попросити вас проїхати з нами до Департаменту. З’ясувалися деякі обставини, через що необхідно взяти у вас додаткові свідчення.

Гном деякий час переводив погляд із нас на господиню трактиру. Потім зіскочив зі стільця і, повідомивши, що вони обговорять справу пізніше, поспішив ретируватися. Ніхто його не затримував, включаючи напружену Авеліну.

– Хіба допит не можна провести тут? – нарешті, порушила вона мовчання, знову звертаючись виключно до Вейда.

– Ні, – відрізала я і покрокувала до столу.

При цьому дістала зі шкіряної палітурки завбачливо захоплений із собою антимагічний нашийник.

Цей цікавий пристрій був розроблений спеціально для злочинців із магічним даром, які в іншому разі могли завдати чимало неприємностей під час їхнього ув’язнення.

Починаючи з того моменту, як нашийник замикався на мазі, він починав цілеспрямовано висмоктувати з нього магічну силу. Тож не встигав резерв поповнюватися, як одразу поглинався артефактом. Маг не міг більше задіяти свій дар і завдавав значно менше клопоту.

Судячи з очей Авеліни, які спалахнули злістю, вона знала, що це за пристрій.

Я очікувала обурення і подальших спроб розігрувати з себе безневинну жертву, яка не розуміє, чого від неї хочуть. Але жінка змогла здивувати. Невловно швидким рухом вона дістала з прочиненої шухляди столу помаранчевий кристал. Кинула його в нас і одразу ж шмигнула під стіл.

Спалах «вогняної сфери» був невеликий, радіусом лише два метри. Але для того, щоб тимчасово нас нейтралізувати, цього вистачило. Від болісної смерті мене врятував браслет захисту від бойової магії. Вейд же, схоже, завжди тримав навколо себе захисну оболонку від подібного впливу.

Але хоч ніхто і не постраждав, знадобився якийсь час, щоб проморгатися після яскравого спалаху і подолати охоплений полум’ям простір.