Глава 31.1

ГЛАВА 31

Перші дві години наступного дня я просиділа наче на голках. Ні на чому не могла зосередитися. Вейд навіть кілька разів гримнув на мене у своїй звичній грубуватій манері. Але і це не допомогло.

Я вже хотіла все-таки розповісти напарникові про отриманий лист, коли до нашого кабінету зайшла Марібет. Вона зі змовницькою посмішкою покрокувала до мого столу. Вручила кілька листів, заявивши, що там є дещо особисто для мене.

Вейд, звісно, зацікавився і підозріло на нас витріщився. Але я лише подякувала Марібет і негайно занурилася в читання.

Нарешті, надійшла позитивна відповідь на один з моїх запитів! З Департаменту Правопорядку Лангана – міста, що розташоване в протилежній частині Мадарської імперії.

Дізнавач, який відповів на запит, повідомляв, що зазначена особа п’ять років тому проходила по одній його справі. Те, що він її запам’ятав, інакше ніж дивом не назвеш, адже вона була звичайним свідком. Дружиною крамаря, якого прирізав сусід через якесь непорозуміння. Там навіть сумнівів не виникло в тому, хто винен.

Тільки от аж надто вже знайомою здалася ситуація! Чоловіка вбили, а нещасна дружина отримала все майно. А потім поспішила його продати і виїхати з міста, начебто подалі від важких спогадів.

Не сумніваюся, що якщо покопатися у справах інших Департаментів, там теж можна знайти схожі випадки! Тільки, на жаль, мало кому запам’ятався настільки непримітний свідок.

Навіть зараз Авеліна могла б заявити, що це всього лише випадковість чи злий рок. Те, що вже другий її чоловік загинув за схожих обставин.

Утім, при цьому їй все одно доведеться пояснити, чому в Лангані вона жила під іншим ім’ям – Лоренсія Мідовс.

Я рішуче піднялася з-за столу, взявши з собою відповідь на мій запит і лист маркіза Вінавіра.

– Дозволь поцікавитися, куди це ти зібралася? – з підозрою примружився Вейд.

– До нашого дорогого начальника. Сподіваюся, у світлі нових обставин, що відкрилися, він не заперечуватиме проти затримання вельмишановної пані Дарбі.

– Може, поясниш?! – напарник подався вперед.

– Ось повернуся від пана Бідера, і обов’язково все поясню! – широко посміхнулася я. – А потім, сподіваюся, ти складеш мені компанію під час арешту цієї лицемірки.

Із задоволеним виглядом я пройшла повз насупленого Вейда, який вочевидь волів би, щоб я розповіла йому все одразу. Але не змогла втриматися від того, щоб хоч трохи потягнути інтригу. Зрештою, він теж не все мені розповідає про свої справи – тож нехай помучиться!

Як і слід було очікувати, пан Бідер не був у захваті від мого самоуправства. Але зараз я відчувала такий підйом сил, що була готова боротися і відстоювати свою правоту.

Начальник жбурнув на стіл переглянуті докази і втупився у мене похмурим поглядом:

– Припускаю, що ви мали рацію, коли запідозрили, що пані Дарбі може бути замішана у вбивстві чоловіка, – неохоче визнав він. – Але це не змінює того факту, що ви порушили мій прямий наказ. Вам було чітко сказано: не лізти більше в цю справу. Ви ж не послухалися!

– Наскільки я пам’ятаю формулювання, – спокійно заперечила я, – ішлося про те, щоб не переслідувати пані Дарбі. Я всього лише зробила невелике приватне розслідування. При цьому ні встановлювала за цією жінкою спостереження, ні здійснювала будь-яких інших кроків. Як уже говорила, я всього лише виконувала свій обов’язок служителя правопорядку. Злочинець має бути покараний. Навіть якщо начальство з якоїсь причини його покриває. Чи ви вважаєте інакше? І мені варто особисто звернутися до губернатора, щоб з’ясувати питання, чому ви захищаєте злочинницю?

Пан Бідер витріщився на мене так, немов я перетворилася на вогняного елементаля. Схоже, такого він аж ніяк не очікував!

– Розумію, що ви щиро вважаєте, що жінка не може бути дізнавачем, – продовжила я, поки він оговтувався і готувався вибухнути гнівною тирадою. – Але законом це не заборонено. Ви можете навести чіткі й виразні аргументи, через які мене мають усунути від служби? Якщо знадобиться, я звернуся не лише до губернатора, а і до самого імператора, щоб уточнити це питання. Чи є достатньою причиною для звільнення те, що я всього лише виконувала свою роботу і наполягала на арешті злочинця? У той час як мій начальник з якихось незрозумілих мотивів перешкоджав слідству.

– Геть звідси! – нарешті, закричав Бідер, підхоплюючись з-за столу і весь трясучись від гніву.

Мені коштувало чималих зусиль не відскочити і зберегти незворушний вигляд.

– Конкретизуйте ваше розпорядження, – ввічливо зажадала я. – Мене звільняють чи наказують узяти загін супроводу і затримати злочинницю?

Бідер стукнув кулаком по столу. Потім з важкістю взяв себе в руки і прошипів:

– Друге!

– Дякую вам.

Я розвернулася і попрямувала до дверей, радіючи через те, що довга сукня приховує те, як тремтять у мене ноги. Але головним, що я зараз відчувала, було задоволення через власну перемогу!

Розумію, що після такої моєї витівки Бідер зненавидить мене ще більше, ніж раніше. Зате, можливо, стане хоч трохи поважати. Та і нагадування, що крім нього, є вище начальство, змусить його бути обережнішим.