Глава 30.2

Цього разу ми сиділи за одним столом з Каєм і Марібет. Габріель теж до нас приєднався. Але спілкувалася я з ним рівно стільки ж, скільки і з іншими.

Дещо напружилася, коли підійшла та сама кучерява подавальниця і почала фліртувати з Вейдом. Робила натяки на те, як вони добре вчора провели час, і що не завадило б це повторити. Те, як холодно-байдуже відреагував напарник на її слова, пролилося бальзамом на серце. Він чітко давав зрозуміти, що продовження не буде і що втратив до неї будь-який інтерес.

Дівчина пішла від нашого столика  явно засмучена. Я ж зловила себе на тому, що посміхаюся вже без жодної натягнутості. Навіть попри те, що зрозуміла – вчора Вейд і справді провів ніч з цією дівчиною. Але головне, що серйозно він її не сприймає. Що ж, для мене і це вже немало! Знати, що його серце поки що вільне.

Решта дня пролетіла спокійно. Ми занурилися в нагальні справи, спілкуючись тільки на робочі теми, і настрій мій остаточно вирівнявся.

А отриманий увечері лист, принесений за домашньою адресою посильним з пошти, повернув колишній ентузіазм.

Пан Нарт, мій колишній викладач менталістики, відповів без зволікань. Повідомив, що переадресував питання найкращому фахівцеві в цій справі – маркізу Вінавіру.

Порившись у пам’яті, я згадала все, що знала про цю непересічну особистість. Маркіз, на відміну від більшості аристократів, які воліли проводити час у розвагах і неробстві, серйозно захоплювався магічною наукою. Сам він мав досить скромні здібності цілителя, зате в теорії магічного мистецтва досяг чималих успіхів.

У своєму маєтку маркіз Вінавір організував приватну школу, куди могли потрапити тільки ті, хто чимось вирізнявся з-поміж інших. Мав якусь унікальну магічну особливість або подавав великі надії. Причому освіту там давали абсолютно безкоштовно, в обмін на спостереження за розвитком дару учнів.

Маркіз також зібрав воістину унікальну бібліотеку з магії, з найдавніших часів і до наших днів. Сам писав книги з різноманітних магічних питань. Навіть деякі підручники, за якими ми вчилися в Академії, написав він. Тож якщо хтось у Мадарській імперії і міг відповісти на незвичні запитання, що стосувалися магії, то саме маркіз Вінавір.

Звісно, сама я до нього навряд чи мала б можливість звернутися. Надто вже значна різниця в статусі! Але завдяки посередництву пана Нарта моє починання отримало реальні шанси на успіх. Ясна річ, якщо маркіз Вінавір стикався у своїй практиці або прочитаних книжках з питанням, яке мене цікавило.

Хоча головне, що турбувало – це те, що вчений затягне з відповіддю. Тоді все точно виявиться марним.

За другим напрямком було глухо. Запити, які я надіслала за допомогою Марібет, усе ще не принесли результатів. З інших Департаментів відписувалися, що в них немає інформації щодо цієї жінки. Щоправда, відповідей прийшло всього три. Тож шанси ще залишалися.

Під кінець четвертого дня я почала не на жарт непокоїтися. Результатів, як і раніше, не було. А строк, протягом якого Скажений Лис мав стримувати від’їзд Авеліни, добігав кінця. Невже все закінчиться моїм повним провалом?!

Навіть те, що в інших справах я справлялася цілком успішно, і напарник був мною задоволений, не втішало. Розслідування смерті трактирника було моєю першою, і напевно, тому найважливішою справою. Та і знання того, що справжній злочинець залишиться безкарним, неабияк гризло.

Тим з більшим хвилюванням я відреагувала, отримавши, нарешті, заповітного листа від маркіза Вінавіра.

Розкривала я його тремтячими від нетерпіння пальцями і найбільше боялася, що він принесе чергове розчарування.

Але вже перші рядки змусили серце забитися частіше:

«Пані Фаррен,

Я буду радий допомогти вам у міру своїх скромних сил. Мій люб’язний друг і колега пан Нарт повідомив про те, що у вас виникли труднощі. І, чесно кажучи, я здивований, що та особа, яка вас цікавить, викликала до себе увагу тільки зараз.

Утім, я сподівався, що вона все ж таки дослухалася до мого попередження і не використовувала свої здібності в недобрих цілях.

Минуло сімнадцять років відтоді, як наші з нею шляхи розійшлися. Але судячи з портрета, що додавався до листа пана Нарта, вона не надто змінилася зовні. Та і за описом її унікального дару я можу зробити висновок, що це точно моя стара знайома».

Рядки застрибали перед очима. Я змушена була перервати читання і кілька разів вдихнути та видихнути, щоб заспокоїтися. Потім знову занурилася у вивчення листа:

«Справжнє ім’я цієї особи – Глорія Сідрік. Принаймні саме так вона назвалася, коли заявилася до мого маєтку і попросила про допомогу. Дівчина з бідної родини. Не мала коштів, але дуже бажала самовдосконалюватися.

Її історія сильно мене зацікавила. Хоча спочатку, зізнатися, я їй не повірив. Глорія повідомила, що з дитинства вміла відчувати чужі емоції та впливати на навколишніх. Звісно, не завжди. З деким виходило краще, з іншими – майже ні. Але вдалих результатів було достатньо, щоб дівчина вирішила, що має магічний дар.

Вона спробувала вступити до Академії магії на виділене державою безкоштовне місце. Але приймальна комісія під час перевірки заявила, що ніякого дару в Глорії немає.

Дівчина не повірила і вирішила, що її просто не захотіли брати, сфальсифікувавши результати. Дізнавшись про те, що я даю шанс отримати приватну магічну освіту будь-кому, хто видасться мені достатньо цікавим, вона вирішила спробувати своє щастя.