Глава 29.3

До обіду я повністю заспокоїлася і вже не боялася, що вибовкаю щось зайве. Але напарник, здається, застряг у справах надовго. Я ж постійно ловила себе на тому, що з тугою дивлюся то на його стіл, то на двері.

Дивовижно, але я встигла за короткий час настільки звикнути до присутності Вейда у своєму житті, що коли його не було поруч, усередині здіймалося гризуче відчуття порожнечі. Так, ніби не вистачало чогось дуже важливого. Я дивувалася самій собі, навіть сердилася на власну слабкість, але нічого не могла з цим вдіяти.

Тож коли за п’ять хвилин до обідньої перерви до кабінету зазирнув Габріель, зраділа тому, що хоч хтось відволіче мене від думок про напарника. Хоча, зізнатися, появі вампіра я сильно здивувалася.

– Привіт, – посміхнулася я Габріелю, який нерішуче переминався на порозі. – Ти чогось хотів?

– Ти ще не обідала? – нарешті, заговорив він, пробурмотівши відповідне привітання.

Мої брови самі собою зметнулися на лоба. Він що збирається мене на обід запросити? Несподівано... Невже я була не права, вважаючи його повністю байдужим до мене?

Утім, подальші слова Габріеля все прояснили і викликали справедливе обурення з приводу однієї настирливої особи, яка пхає свого носа куди не слід.

– Марібет сказала, що тобі сьогодні дісталося від пана Бідера, і ти потребуєш підтримки. А від Вейда її точно не дочекаєшся. Це Марібет так висловилася, – уточнив він. – Якщо хочеш, можеш поділитися зі мною тим, що тебе турбує.

Приб’ю колись цю непрохану сваху!

– Дякую, я буду рада з тобою пообідати, – все ж таки відгукнулася, не бажаючи ображати вампіра.

Та і знаходитися зараз на самоті не хотілося. Чому б і справді не провести час із приємним і вихованим чоловіком? Нехай він і не надто балакучий. Але принаймні всіляких сороміцьких жартів і домагань від нього точно чекати не варто.

Ми вирушили до уже знайомої таверни, де я одразу натрапила на задоволений погляд Марібет. Вона сиділа за столиком з Каєм і ще двома співробітниками Департаменту. Причому місць там не залишилося і приєднатися до них не було можливості. Мабуть, підступна дівиця спеціально це влаштувала!

Зайнявши вільний стіл у кутку, ми з Габріелем зробили замовлення і стали обмінюватися ввічливими репліками. Як завжди, бесіда протікала важко, але я стоїчно терпіла.

– З тобою все гаразд? – уперше проявив ініціативу в розмові Габріель, коли настала чергова виснажлива пауза.

– Цілком, – я з деяким подивом на нього глянула.

– Тобі довелося нелегко останніми днями, – пояснив він свою репліку. – Не встигла переїхати до нового міста і влаштуватися на роботу, як одразу стільки всього навалилося. Два рази тебе ледь не вбили. Спочатку під час затримання підозрюваних, потім під час нещодавньої операції. Ще і начальство тобою незадоволене. Важко при цьому зберігати самовладання. Але ти чудово тримаєшся!

Задоволена його словами, я щиро посміхнулася. Уперше подивилася на Габріеля не тільки як на нав’язуваного мені нареченого, а і як на того, з ким можна просто поспілкуватися, отримати дружню підтримку. Вирішила, що навіть якщо в нас нічого не вийде, постараюся зблизитися з ним, як з приятелем. Деякі якості цього чоловіка викликали щиру симпатію.

Несподівано розмова пішла більш невимушено, ніж зазвичай. Габріель поділився зі мною спогадами про те, як сам починав роботу в Департаменті Правопорядку. Розповів, зі скількома труднощами йому довелося зіткнутися.

– Мене спочатку сприймали насторожено, – він похитав головою. – Сторонилися і навіть боялися.

– Я розумію, – співчутливо сказала, згадуючи про свої відчуття під час нашої першої зустрічі.

Габріеля не приймали, бо він вампір. Мене ж – через те, що я жінка. Тож знайшлося дещо спільне, що нас зблизило.

У якийсь момент під час розмови я спіймала себе на тому, що посміхаюся по-справжньому щиро й отримую задоволення від спілкування. Настільки захопилася, що перестала звертати увагу на те, що відбувається навколо.

Лише відчувши на собі чийсь пильний, буквально пекучий погляд, відвела очі від витонченого аристократичного обличчя вампіра і заозиралася.

Серце одразу ж тьохнуло, а потім бухнулося кудись униз. Цікаво, коли Вейд прийшов до таверни? Зараз він сидів за одним зі столів і чомусь хмурився, дивлячись на нас із Габріелем.

Невже злиться через те, що я вирушила обідати, а не стала героїчно продовжувати розгрібати паперові завали, забуваючи про їжу? Утім, помітивши, що я на нього витріщаюся, Вейд відвернувся і більше не дивився в мій бік.

Тільки я більше не могла повернутися до того піднесеного стану, в якому перебувала нещодавно. Габріель, як і раніше, щось говорив. Я відсторонено кивала і кидала якісь репліки, але погляд раз у раз звертався до напарника. Розуміла, що воліла б сидіти поруч із ним, нехай навіть терпіти його поганий настрій та ігнор. Головне – відчувати, що він поряд. Іноді зазирати в його чорні очі, що затягували, наче вири.

По тілу проносилися теплі хвилі від цих думок. І я пригнічено думала про те, що моя закоханість усе посилюється, і це мені не подобається.

А особливо погіршився мій настрій, коли до столика Вейда підійшла та сама подавальниця з кучерявим волоссям. Вона почала безсоромно фліртувати з ним, а він сприйняв це досить прихильно.