Глава 29.2

Зібравшись з духом, я озвучила мету свого візиту:

– Мені необхідно, щоб одна особа не змогла залишити Бармін хоча б днів п’ять.

Брови перевертня здивовано полізли на лоба.

– Несподівано! І хто ж ця особа? Твій невірний залицяльник чи його кохана?

Я обурено видихнула:

– Ні, звісно!

– Ну, хто його знає! – знизав плечима Скажений Лис. – Казав же: фантазія в мене багата. От і виникають у голові різні версії. А залицяльник усе ж таки в тебе є?

– Гадаю, вас це не стосується! – обурилася я.

– Отже, ні, – кивнув своїм думкам перевертень, чим викликав черговий мій обурений погляд. Але одразу ж зійшов до того, щоб повернутися до обговорення мого питання: – Так про кого йдеться?

– Про дружину трактирника, у справі якого ми з Вейдом до вас приходили.

– То ти віддаєш перевагу жінкам? – знову непристойно пожартував цей гад. Але бачачи, що я вже мало не гарчу, замахав руками. – Гаразд-гаразд, припиняю! Але чим тобі не догодила ця жіночка? Бачив я її. Зовні непогана, звісно, але нудна й пісна. Я віддаю перевагу більш гарячим. Ось таким, як ти!

Я роздратовано видихнула, даючи зрозуміти, що подібні натяки мене вже дістали.

– Я впевнена в тому, що саме вона влаштувала вбивство свого чоловіка і підставила вишибалу. Тільки ніхто мені не вірить. І всі докази говорять проти цього. Мені потрібен час, щоб докопатися до правди і зробити деякі кроки. Але якщо вона залишить місто, потім буде пізно. Упевнена, що знайти її виявиться проблематично.

– А Вейд у курсі твоїх планів? – з прищуром поцікавився Лис.

– Ні. Його я поки що не збираюся ставити до відома про мої подальші дії. Не хочу, щоб він відповідав перед начальством у разі, якщо з мого розслідування нічого не вийде. Як і за те, що не повідомив про мої наміри.

– Цікаво, – простягнув перевертень. – Ти дедалі більше мене дивуєш, персику! Ну та гаразд, раз обіцяв, то допоможу. Так уже і бути! Тільки окресли коло допустимих дій. Чого конкретно ти від мене чекаєш? Щоб я викрав цю особу і утримував у якомусь затишному місці?

– Ні! – я навіть руками замахала. – Цього точно робити не треба! А можна вплинути на неї якимось іншим способом?

Скажений Лис замислився, а потім сказав:

– Наскільки я розумію, єдине, що поки що її тут утримує – це необхідність продати трактир. Я можу дещо вповільнити цей процес, відваджуючи потенційних покупців. Але, сама розумієш, якщо робитиму так занадто довго, виникнуть підозри. Пташка випурхне з клітки, наплювавши на гроші. Якщо, звісно, вона дійсно замішана у справі.

– Замішана! – запевнила його я. – Але я вас зрозуміла.

– Що ж, тоді твердо можу тобі гарантувати п’ять днів. А далі вже на твій страх і ризик.

– Дякую! – вигукнула я, відчуваючи, як усередині здіймається хвиля ентузіазму.

Усе-таки вийшло! Тепер головне – використати виграний час по максимуму.

Скажений Лис провів мене до дверей кабінету і не стримався, щоб не відвісити черговий сумнівний комплімент і натяк на ближче знайомство. Але навіть це я йому зараз спустила без жодного невдоволення – аж надто вдячна була за допомогу!

– Наступного разу не заявляйся сюди з жетоном напоказ, – наостанок, уже серйозним тоном зажадав перевертень. – І краще замаскуй зовнішність. Не хочу, щоб мої зв’язки з Департаментом стали загальним надбанням. Поки що можна все пояснити розслідуванням у справі Дарбі, в якому я мимоволі виявився замішаний. Але надалі попрошу тебе бути обережнішою.

– Звісно, я все зрозуміла, – енергійно закивала, розмірковуючи, чи реально взагалі якось замаскувати мою зовнішність.

– Тут є чорний хід з протилежного боку будівлі, – немов прочитавши мої думки, сказав Лис. – Наступного разу проходь відразу туди. І постарайся приїжджати не на службовому екіпажі Департаменту. Своїх хлопців я про тебе попереджу. Будуть пропускати безперешкодно.

Я ще раз подякувала і, нарешті, залишила «Лисячу нору». У голові крутилося безліч ідей, як вивести Авеліну Дарбі на чисту воду, крім уже здійсненого кроку з запитами в Департаменти інших міст.

Усе впиралося у питання: як вона примудрилася настільки замаскувати свою ауру, що навіть артефакт-вимірювач не розпізнав. Чи реально це взагалі? Чи Авеліна все-таки впливала на Барта за допомогою якихось лікарських засобів, які важко відчути? Чи в неї був спільник-менталіст?

Ні, останнє навряд чи! Авеліна сама приховувала емоції, без чиєїсь допомоги. Ба більше, маскувала їх іншими. Звісно, можна припустити, що на ній був якийсь хитромудрий артефакт з подібними властивостями, але я про такі не чула. Найкращий браслет ментального захисту всього лише прикриває від сканування, а не підміняє одне іншим.

Чи я помиляюся? Консультація досвідченого фахівця з таких питань не завадила б. Моїх скромних знань тут вочевидь недостатньо.

Я навіть завмерла, втупившись у вікно карети. А що мені заважає звернутися до того, хто може дати потрібну інформацію?

Крикнула візнику, щоб звернув у бік пошти. А потім, сидячи там, нашвидкуруч склала листа своєму викладачеві з менталістики – панові Нарту.