Глава 29.1

ГЛАВА 29

Моя відчайдушна хоробрість дещо зменшила оберти, коли службовий екіпаж підвіз до «Лисячої нори» і я помітила знайомих охоронців-ведмедів. Поки я знаходилася за спиною у Вейда, все здавалося значно легшим. Тепер же треба буде розбиратися з цими здорованями самостійно.

Кучер, побачивши, що я не поспішаю залишати карету, запропонував піти зі мною. Це миттєво привело до тями, і я рішуче відмовилася. Ні, я маю впоратися сама!

Тож набрала в груди більше повітря і постаралася виглядати якомога впевненіше. Вилізла з екіпажу і попрямувала до знуджених охоронців.

Звісно, вони і не подумали відійти від входу, щоб пропустити. Взагалі вдавали, що мене тут немає, і ліниво перемовлялися.

– Ленора Фаррен, дізнавач Департаменту Правопорядку, – представилася я на той випадок, якщо мою колоритну особу вони не запам’ятали за першими відвідинами. – Я до вашого господаря.

Один з ведмедів окинув презирливим поглядом і демонстративно сплюнув. Відчуваючи, що починаю червоніти через незручність і гнів, я войовничо підняла підборіддя.

– Ви чините протидію слідству?

Відповіддю мені було знущальне хмикання.

– Йшла б ти звідси, ельфієчко! – відгукнувся той ведмідь, який вів у них переговори.

Здається, Вейд називав його Бурим. Другий так і залишився для мене Мовчуном.

– Назвіть ваші імена. Я змушена буду повернутися сюди з загоном супроводу і затримати вас за те, що заважаєте розслідуванню.

Вони розреготалися так, що я мимоволі відсахнулася.

Зрозумівши, що ці гади мене серйозно не сприймають, вирішила піти іншим шляхом. Звісно, я могла б виконати погрозу і повернутися з підкріпленням. Тільки от потім доведеться звітувати перед паном Бідером, що за справи в мене такі з ватажком банди перевертнів. А на це запитання, ясна річ, правдивої відповіді давати не варто.

– Ваш господар повідомив, що я можу звертатися до нього в разі потреби, – похмуро заявила я.

– Ти точно не в його смаку, дівчинко! – нахабно вищирився Бурий. – Він віддає перевагу більш худорлявим.

От же сволота! Ще й так сороміцькі оглянув з голови до ніг, оцінюючи мою далеку від цього визначення фігуру!

– Але я не настільки розбірливий. Тож до твоїх послуг, – додав він і заіржав, мабуть, вважаючи свій недолугий жарт вдалим.

– Просто передайте Скаженому Лису, що я тут, – кілька разів глибоко вдихнувши та видихнувши, щоб заспокоїтися, зажадала я. Розуміла, що спалах моєї люті їх тільки потішить.

– Ми не маємо права залишати свій пост, – усміхнувся Бурий, граючи бровами. – Хіба що станеться щось важливе і непередбачене.

Майже зневірившись, я зробила останню спробу домовитися, вдавшись до ще одного засобу. Покопавшись у гаманці, простягнула ведмедю дві срібні монети. Вони вмить зникли у величезній лапищі.

– Ще стільки ж моєму напарникові – і так уже й бути, повідомимо господареві, що ти тут, – зглянувся Бурий. – Але не обіцяємо, що він тебе прийме.

Подумки вилаявшись, я дістала ще дві монети і простягнула Мовчуну. Той їх узяв і за знаком головного ведмедя зник усередині будівлі. Бурий же задоволено скалився, поки ми чекали на повернення його напарника.

– Лис наказав її пропустити, – заговорив Мовчун уперше за весь той час, що я його бачила.

Я не стримала полегшеного зітхання і, нарешті, прошмигнула у відчинені переді мною двері. Щоправда, довелося ухилятися від лапи Бурого, який намірився вдарити мене по п’ятій точці.

За спиною почувся регіт, коли я, червона як рак, ввалилася в приміщення. Намагаючись не звертати уваги на зацікавлені погляди відвідувачів, пішла за офіціантом, якому доручили мене супроводжувати.

І все ж таки я раділа тому, що змогла домогтися, чого хотіла! Щоправда, тепер переді мною стояло складніше завдання – вмовити Скаженого Лиса мені допомогти. Він, звісно, сказав, що я можу до нього звертатися в разі потреби. Але що як моє прохання здасться надмірним?

Скажений Лис зустрів мене наче почесну гостю, привітно посміхаючись і зустрічаючи прямо на порозі.

– Радий тебе бачити, персику! – вигукнув він, галантно цілуючи мені руку і супроводжуючи до крісла. – Та ще і без цієї скалки в одному місці! Хочеш чогось перекусити чи випити?

– Ні, дякую, – натягнуто посміхнулася я. – Я тут у справі.

– Ну ось так завжди! – театрально закотив очі Скажений Лис. – Тільки налаштуєшся на приємне проведення часу в компанії чарівної дами, і ось таке розчарування! Дамі від мене обов’язково щось потрібно!

– Дама вже чула про те, що не у вашому смаку. Ваші ведмеді, які не пропускали мене сюди, просвітили з цього питання, – уїдливо відбрила його я, намагаючись звільнити руку з нахабного захвату. – Тож, гадаю, ви не надто засмутитеся!

– Заради твоїх прекрасних оченят я можу і переглянути свої смаки, – вдаючи з себе підкорювача жіночих сердець, палко зашепотів у вухо перевертень. – А вони в тебе і справді прекрасні! І своїм підлеглим я накажу пускати тебе до мене в будь-який час. Дня чи ночі! – він особливо підкреслив останнє, багатозначно підморгнувши.