Глава 28.1

ГЛАВА 28

До Авеліни Дарбі ми поїхали просто зранку. Хоча Вейд і бурчав щодо того, що в нього ціла купа інших справ. Але, як виявилося, я можу бути дуже переконливою, якщо захочу! Капала йому на мізки доти, доки не погодився. Нехай і висловив усе, що думає, про моє шило в одному місці.

Ще заходячи до трактиру, я помітила одну важливу деталь. Те, як Авеліна віддає вказівки робітникам, що снували по ще порожньому залу. Куди тільки поділися м’якість і непристосованість до життя?

Утім, щойно вона нас помітила, як весь її вигляд невловимо змінився. Зображуючи на обличчі страждання та сум, господиня трактиру поспішила назустріч.

– Як же важко мені дається керування всім цим! – поскаржилася вона. – Доводиться кричати на всіх. А я до цього не звикла. Ох, пробачте, що відразу навантажила вас своїми проблемами... Вітаю вас, панове дізнавачі! Сподіваюся, ви з гарними новинами? Їх останнім часом у моєму житті так мало... – Авеліна гірко зітхнула.

– А що ви вважаєте гарними новинами? – не витримала я, криво посміхаючись.

– Звісно, те, щоб убивця мого чоловіка отримав по заслузі! – видихнула Авеліна, поглянувши з легким здивуванням. – Особливо після того, що він намагався зробити зі мною!

– Барт Мідар підписав щиросердне зізнання. Тож тепер залишаються лише формальності, – втрутився Вейд. – Можете не турбуватися з цього приводу. Гадаю, більше немає потреби в приставленій до вас охороні.

– Так, але я вам дуже вдячна, що захистили беззахисну та слабку жінку! – вона тепло посміхнулася моєму напарникові. – Якби не ви, наші хоробрі правоохоронці, страшно уявити, що б зі мною сталося!.. Вам потрібні ще якісь мої свідчення? – обережно запитала, намагаючись зрозуміти ціль нашого візиту.

– Нам потрібно дещо інше, – заперечив Вейд. – Ми могли б пройти туди, де можна обговорити усе без сторонніх осіб? 

– Звісно, – жінка махнула рукою в бік дверей біля барної стійки.

Ми пройшли до вже знайомого кабінету пана Дарбі й улаштувалися на стільцях, поки господиня розташовувалася за столом.

– Може, хочете чаю чи кави? – запропонувала вона.

– Ні, дякую. Хотілося б вирішити питання якнайшвидше. У нас ще багато інших справ, – відмовив Вейд, покосившись на мене з явним натяком.

Я зрозуміла, що честь шокувати господиню трактиру метою нашого візиту він покладає на мене. Якщо вже це я висунула настільки безглузде припущення!

– Є деякі обставини, що змушують нас влаштувати вам невеличку перевірку, – кинулася я в бій.

– Перевірку? – брови Авеліни зметнулися на лоб. – Ви про що?

– Поведінка Барта Мідара виглядає дивно. І цьому можуть бути різні пояснення.

– Він божевільний! Ось і все пояснення! – зображуючи праведне обурення, вигукнула Авеліна. – Пробачте за цей спалах, але я вся на нервах, – вона безпорадно подивилася на Вейда. – Хочу якнайшвидше покінчити з цією неприємною справою. Продати трактир і поїхати туди, де не буде настільки важких спогадів.

– Не думаю, що поки що ви можете кудись поїхати, – зауважила я. – Розслідування ще не закінчилося.

– Але хіба ви вже не знайшли винного? – Авеліна дивилася на нас поглядом розгубленого оленяти.

– Я не впевнена, що головний винуватець саме Барт. У тому, що вашого чоловіка вбив він, сумнівів немає. Але Барт міг це зробити не з власної волі.

– Стривайте! – очі жінки розширилися від потрясіння. – Ви хочете сказати, що підозрюєте мене у змові з цим негідником?

Вона важко задихала. Потім відкинулася на спинку крісла, ледь не втрачаючи свідомість. Хоча щось мені підказувало, що це всього лише гра.

– Вам погано? – співчутливо запитав Вейд. – Може, води?

– Н-ні, все гаразд, – здавлено промовила жінка. – Просто це вже занадто! – з її очей викотилося кілька сльозинок. – Як ви могли подумати, що я до цього причетна?! Чи цей негідник таке заявляє?!

– Ні, – напарник кинув на мене застережливий погляд, поки я не ляпнула ще щось на кшталт цього. – Барт Мідар сказав, що сам організував і скоїв убивство. У нас немає причин підозрювати вас.

– Тоді в чому річ?! – вона розгублено поглянула на нього. – І хіба ваша напарниця не менталіст? Чому вона підозрює мене в такому? Невже їй здалося, що я брешу?

– Ні, – неохоче визнала я. – І все ж таки мені хотілося б переконатися остаточно.

– Як я можу довести вам, що непричетна до цього жахіття?!

Вона виглядала щирою і готовою на все, аби ми повірили. І її емоції говорили про те саме. То чому моя переконаність у тому, що Авеліна найбезцеремоннішим чином знущається з нас, міцнішає з кожною секундою?

– Візьміть цей кристал у руку, – не бажаючи далі слухати її брехливі промови, я підійшла до столу і простягнула артефакт-вимірювач.

На вигляд звичайний білий камінчик. Але в руках людини, яка має магічний дар, він забарвлюється в певний колір, залежно від спрямованості сили. Ба більше, здатний точно показати магічний потенціал.

Очі Авеліни розширилися, і вона ще більш збентежено витріщилася на нас.