Глава 27.2

Доки ми їхали, я гарячково приводила до ладу розпатлане волосся, збираючи хоча б у косу. Перехопивши погляд Вейда, раптом завмерла, а щоки спалахнули жаром. Аж надто пильно він мене роздивлявся. Якось оцінювально.

І від цього моє бідне серденько мало з грудей не вистрибнуло. Страж же виявився більш делікатним і дивився у вікно, даючи мені можливість привести себе до ладу.

Пальці тремтіли, коли я все ж таки доплела косу і застебнула останні два ґудзики, до яких Вейд буквально прикипів поглядом. Невже це видовище викликало в ньому особливий інтерес? Такий типово чоловічий і недвозначний?

Та ні, навряд чи! Просто вирішив вивести мене з рівноваги у своїй звичній безцеремонній манері.

Ця думка злегка протверезила. І я підібгала губи, з викликом відкинувши косу за спину і зустрічаючи погляд Вейда. Деякий час ми мовчки витріщалися одне на одного і, на мій подив, першим не витримав напарник. Насупившись, відвернувся до вікна, залишаючи мене в цілковитій розгубленості.

Я навіть зраділа тому, що до Департаменту недалеко. Повітря всередині екіпажу було ніби розпечене від напруги. Чи, може, мені так здавалося, оскільки я ніяк не могла викинути з голови той погляд Вейда.

Але варто було екіпажу зупинитися, як напарник знову став зібраним і холодним. Тим, хто думає лише про справу. Кріста він відправив за Олівією Свон, а сам рушив усередину.

Насамперед побажав допитати Авеліну Дарбі, яку ми дійсно знайшли в приймальні Бідера. Хтось зі стражів приготував для неї чай. Жінка сиділа на лавці для відвідувачів, зіщулившись і обхопивши чашку обома долонями. Сукня на ній була вдягнена абияк, вочевидь нашвидкуруч. Волосся було в безладді, але вона навіть не намагалася надати йому пристойного вигляду. Здавалося, Авеліна Дарбі перебуває в прострації і погано сприймає дійсність. Уперше я відчула до неї симпатію і жалість.

– Як ви? – запитала я, підходячи ближче і звертаючи на себе її увагу.

Вона здригнулася від звуку мого голосу і звернула на мене відчужений погляд.

– Уже краще, дякую...

– Якщо хочете, я приставлю до вас когось зі стражів, – сказав Вейд з нотками співчуття в голосі. – Він доставить вас додому і залишиться в трактирі. Свідчення у вас ми можемо взяти і вранці.

– Ні, дякую! – Авеліна замотала головою і закусила губу. Потім видавила: – Я хочу якомога швидше з цим покінчити. Нехай його замкнуть десь, де він мене не дістане!

– Добре, – Вейд кивнув і сів за стіл Марібет, вирішивши, мабуть, провести допит прямо у приймальні.

Я сіла навпроти Авеліни і звично перебудувала зір. Лише на мить встигла вловити дещо дивне, чого в цій ситуації аж ніяк не очікувала. Ледь вловна емоція, що нагадувала переможну зловтіху.

Уже наступної миті вона зникла, і нахлинув, як завжди, потужний потік зовсім іншого: страх, сором, бажання швидше розібратися з неприємною і важкою ситуацією. Але я ладна заприсягтися, що та зловтіха мені не примарилася, а була справжньою!

Колишні підозри повернулися з подвоєною силою. Але вловити щось ще в тому ж роді ніяк не виходило. І поки Вейд вів допит, я навіть до пуття не вслухалася в сенс вимовлених слів.

Авеліна всім своїм виглядом викликала співчуття. Схлипуючи, розповідала про те, як злякалася, коли Барт увірвався до неї в спальню. Але я не вірила жодному її слову, попри те, що мій ментальний дар підтверджував їхню правдивість!

Знову і знову я намагалася вхопити розгадку, що невиразно маячила на периферії свідомості. Але вона ніяк не бажала набувати чіткіших обрисів.

– Спочатку Барт сказав, що хоче стати моїм чоловіком. Допомагати мені справлятися з трактиром і всіма справами. Коли ж я відмовила йому і сказала, що не збираюся найближчим часом знову виходити заміж і взагалі хочу продати трактир, він розлютився. Заявив, що я належатиму йому навіть проти моєї волі. Накинувся, наче дикий звір... Почав зривати з мене нічну сорочку і... Мені важко про це говорити... Він був такий сильний. Я нічого не могла зробити! Тільки кричати і намагатися звільнитися...

Вейд зі співчутливим виглядом кивав і ставив уточнювальні запитання. Я ж не могла позбутися думки, що перед нами геніальна актриса! Але жодних доказів цьому не було. І я змушена була мовчати і мучитися здогадками: примарилася мені та, інша емоція, чи все ж таки мала місце.

Нарешті, допит Авеліни Дарбі закінчився. І вона в супроводі охорони, яку виділив Вейд, залишила Департамент Правопорядку. А ми вирушили у кімнату для допитів, де очікував Барт Мідар.

Приміщення являло собою середніх розмірів кімнату, де були лише стіл і кілька стільців навколо нього, причому все пригвинчено до підлоги. Мабуть, щоб у підозрюваних не виникло спокуси жбурлятися меблями.

Одна зі стін була особливою. Про це я знала з екскурсії, яку якось проводили для студентів Академії. Завдяки особливій обробці вона була прозорою зовні та звичайною зсередини. З того боку, де була прозорою, знаходилося ще одне приміщення, з якого було зручно слідкувати за допитом у разі потреби. Зараз, напевно, там сидить кілька стражів, готових втрутитися в будь-який момент, якщо Барт виявиться небезпечним.

Хоча вигляд вишибали аж ніяк не підходив під це визначення! По-перше, на нього надягли наручники, що сковували рухи. По-друге, він здавався розгубленим і пониклим, втративши всю свою звичну самовпевненість. Карі очі дивилися прямо перед собою, ніби він перебував у не меншій прострації, ніж Авеліна нещодавно. І чомусь у випадку Барта я не сумнівалася, що це якраз справжнє.