Глава 27.1

ГЛАВА 27

Надалі цей день сюрпризів не приносив. Свідчення хлопчика, якого ми знайшли досить легко, підтвердили версію, викладену Авеліною Дарбі. Хоча, поклавши руку на серце, я сподівалася, що з’являться хоч якісь докази того, що ця жінка бреше.

Даремно! Чи то я помилялася щодо її причетності до діла, чи то вона справжній віртуоз по частині брехні.

Тож залишок дня минув спокійно. Поки Вейд їздив десь по інших справах, мені довелося займатися приведенням до ладу паперів. Але я не скаржилася. Після всього, що напарник для мене зробив, я ладна була гори звернути на його прохання. Сумніваюся, звичайно, що мого ентузіазму вистачить надовго. Але поки що я завзято боролася з ненависними папірцями.

А ось ніч принесла несподіванки! Не встигла я, виснажена нудною та монотонною роботою, схилити голову на подушку і зануритися в рятівний сон, як тиша ночі порушилася гучним стуком у вхідні двері будинку.

Я навіть не одразу зрозуміла, що відбувається. Деякий час кліпала очима, прислухаючись до навколишніх звуків будинку. Потім, коли через прочинене вікно змогла почути вимогу нічного гостя, звернену до пані Мідіган – розбудити Вейда – сон остаточно злетів.

Щось сталося?!

Підхопилася з ліжка так різко, що з усього розмаху налетіла на тумбочку і зашипіла від болю в забитій нозі. Лаючись, запалила магічний світильник і поспішила до крісла, де лежав халат. Часу вдягнутися пристойніше не було. Уже чулися кроки на сходах, а потім стукіт у двері квартири Вейда та Марібет.

Вискочила як є – у накинутому поверх нічної сорочки халаті та з розпущеним волоссям.

Побачила невдоволену гномиху в супроводі стража Департаменту Правопорядку, який з похмурим виглядом застиг перед дверима Вейда.

– Що сталося?! – видихнула я.

Але відповісти мені ніхто не встиг. Клацнув замок, і на порозі з’явився напарник. Він теж виглядав скуйовдженим і сонним, в одних лише штанах.

Я мимоволі згадала схожу сцену, коли сама вломилася до нього в невідповідний момент. Щоки злегка порожевіли. Та й очі мимоволі стали блукати по оголеному торсу чоловіка, що викликало всередині абсолютно несвоєчасну реакцію. Томління і тепло внизу живота, від яких розходилися хвилі по всьому тілу.

Квапливо перевела погляд виключно на стража, щоб ненароком себе не видати.

– У чому річ, Кріст? – запитав Вейд, остаточно скидаючи з себе залишки сну. – Хіба ти не мав наглядати за Авеліною Дарбі?

Непристойні думки про привабливість напарника миттю зникли, змінюючись тривогою і передчуттям якоїсь неприємної несподіванки.

– Саме тому я і тут! – відгукнувся страж. – Вирішив не чекати до ранку. Подумав, що краще повідомити вам негайно.

– Заходь! – Вейд посторонився, пропускаючи співробітника Департаменту. – Поки я буду вдягатися, усе розкажеш.

Тут він помітив мене, яка з цікавістю прислухалася до розмови, і махнув рукою.

– Можеш теж заходити.

Додаткового запрошення не знадобилося. Я мало підлогу не проломила, підбігаючи до заповітних дверей і боячись, що через найменше зволікання він передумає.

У квартирі помітила заспану Марібет, теж у нічній сорочці та халаті.

– Іди спати! – велів їй Вейд. – Це до мене!

– Гаразд, – трохи розгублено сказала дівчина, ховаючись у спальні й прикриваючи за собою двері.

Але чомусь я не сумнівалася, що стане підслуховувати. Я б на її місці так і зробила. Інакше від цікавості не заснула б потім усю ніч.

Вейд, не ставши морочитися з правилами пристойності, почав одягатися прямо на наших очах, поки страж коротко присвячував нас у курс справи. Я ж намагалася дивитися тільки на оповідача – аж надто бентежило настільки непристойне видовище!

– Я, як ви і наказували, вештався неподалік від трактиру. Якщо чесно, думав, що даремно втрачаю час. Протягом дня не сталося нічого, що б свідчило про те, що той хлопець небезпечний. Він просто виконував роботу вишибали й стирчав поруч із господинею. Коли всі вляглися спати, спочатку було тихо. А потім з будинку пролунав жіночий крик. Довелося вибивати двері. На мій стукіт не відповідали, а діяти треба було негайно.

– Що там сталося? – похмуро запитав Вейд.

– Вишибала пробрався до спальні господині та намагався її зґвалтувати.

Я з жахом прикрила рота долонею. Почуте не бажало вкладатися в голові. Невже я помилялася?! Бідолашна жінка насправді всього лише безневинна жертва, а щирий, хоч і грубуватий Барт, який мені все-таки подобався, запеклий мерзотник?!

– На щастя, я встиг вчасно! – сказав страж. – Причому, коли вдарив вишибалу кулаком, він раптом наче отямився. Почав озиратися на всі боки і немов би не розумів, як узагалі там опинився. Здається, у хлопця серйозні проблеми з головою! Жінка, звісно, була шокована тим, що сталося.

– Що ти зробив далі? – поцікавився Вейд, застібаючи останні ґудзики на камзолі.

– Відвіз вишибалу до Департаменту. Помістив у камеру для допитів. А потім поїхав до вас. Вирішив, що, може, ви одразу захочете взяти в нього свідчення. Чи слід було все ж таки відправити до в’язниці, а вже зранку вам повідомити? – невпевнено додав він.