Глава 24.1

ГЛАВА 24

Коли Вейд повернувся до нашого кабінету, тепер уже я його показово ігнорувала. Хоча виникало враження, що він навіть цьому радий. Ніхто не відволікає від справ і не виїдає мозок.

Безтурботний вигляд напарника прямо-таки дратував!

Утім, тривало це рівно до тієї миті, доки до кабінету не зазирнув пан Бідер власною персоною.

Вейд підвівся з-за столу, побачивши начальника. Але той махнув рукою, даючи зрозуміти, що обійдеться без церемоній. На моє обережне привітання Бідер лише буркнув щось незрозуміле.

– План операції я ухвалив, – повідомив Вейду начальник Департаменту.

Не встигла я здивуватися, що Бідер особисто його про це повідомляє, замість того щоб прислати Марібет чи когось іншого зі співробітників, як він додав:

– За одним винятком. Твоя напарниця теж братиме участь.

Мої очі мало з орбіт не вилізли. Допомоги з цього боку я вже точно не очікувала! З чого це раптом така прихильність?

Судячи з усього, у Вейда виникли ті самі думки, оскільки весь його вигляд виражав сильне здивування.

– Ви ж розумієте, що вона ще не готова до участі в таких операціях? – повільно промовив він, на що Бідер посміхнувся куточками губ.

– Нам потрібні співробітники, які зможуть впоратися з будь-яким поставленим завданням. Якщо ж не можуть, то на це місце краще взяти того, хто не потребує настільки вже трепетного ставлення! – у його голосі відчувалося явне знущання.

І я раптом зрозуміла, з чим пов’язана така «прихильність» начальства. Мене елементарно хочуть підставити. Ще один промах після того, що сталося вчора, і Бідер матиме повне право вигнати геть з Департаменту. А на подібних операціях набагато більше шансів зробити щось не так!

Вейд похмуро витріщився на начальника, але той тепер дивився на мене. Насмішкувато так, з прищуром.

– Насмілюся зауважити, пані Фаррен, що я від самого початку вважав, що ця посада не для жінки. Самі бачите, ми тут не в ігри граємося. Тож якщо у вас усе ж таки є хоч крихта розсудливості, то ви вже сьогодні самі напишете заяву про звільнення. Можливо, я навіть надам вам допомогу в працевлаштуванні де-небудь в іншому місці. На посаду секретаря когось із міських чиновників, наприклад. Ну навіщо вам особисто займатися захватом усіляких небезпечних бандитів?

Я ледь стрималася, щоб не наговорити йому зайвого. А ще руки просто-таки свербіли запустити в Бідера одну з папок, яку я якраз готувала для архіву. Тієї, що була найважча.

– Дякую за турботу, – сказала я з долею сарказму, яку так і не змогла приховати. – Але я, навпаки, рада, що ви дали мені можливість особисто взяти участь у сьогоднішній операції! Я і сама просила про це напарника.

Посмішка Бідера зів’яла, але він одразу ж набув незворушного вигляду.

– Що ж, сподіваюся, ви не переоцінюєте свої сили, пані Фаррен!

А я зрозуміла, що будь-який мій крок у цій операції розглядатимуть у найдрібніших подробицях. Прискіпуватися стануть до всього.

Ну нічого! Якось впораюся. Тим паче що поруч буде Вейд, і я збираюся виконувати всі його інструкції. Уже не сумнівалася, що від напарника підстави чекати не варто.

Зловила похмурий погляд Вейда і слабо посміхнулася.

– Як бачите, я все-таки братиму участь в операції, – сказала я після того, як Бідер пішов.

– Бачу, – буркнув напарник. – Але триматися від усього будеш якомога далі. Це зрозуміло? Я вкажу тобі місце, де ти маєш знаходитися під час операції. І тільки спробуй з нього зрушити! Або не виконати якесь моє розпорядження!

– Я зроблю все, як ви скажете! – запевнила я.

Але мій сповнений ентузіазмом погляд чомусь анітрохи його не потішив.

– Візьмеш у Кадера свій магаук. Він має бути вже заряджений. Але повторюю: сама на рожен не лізь! Зброя тобі лише на крайній випадок.

Я кивнула. А Вейд, зітхнувши, поманив до себе і почав показувати мені схему операції.

Ледве дочекалася настання вечора. Точніше навіть, ночі, оскільки передача живого товару намічалася на десяту годину.

До зазначеного часу всі співробітники Департаменту, які мали брати участь в операції, зайняли свої місця. Зустріч тарнського торговця і того, хто збирався передати йому партію живого товару, мала відбутися в передмісті Барміна.

Занедбаний будинок, де вочевидь уже давно ніхто не жив, був оточений запущеним садом. Найближче житло було за кілька кілометрів. Та і, як пояснив Вейд, будинок мав погану славу у місцевих. Туди намагалися не ходити, тим більше вночі. Це робило його ідеальним для всіляких сумнівних зустрічей.

Стражники розташувалися достатньо далеко від будинку, щоб під час магічного сканування їхні аури не засікли. Принаймні один зі злочинців точно маг, тож ризикувати не варто.

Сховавшись за деревами, ми з Вейдом і ще кількома співробітниками Департаменту мовчки чекали. Магічні біноклі, що давали можливість бачити в темряві майже так само добре, як і вдень, допомагали оглядати все здалеку.

Поки що все було тихо. Я маялася від нудьги, але не наважувалася порушити тишу або когось відволікти. Бачила Габріеля, який засів у кількох метрах від нас, і ще двох чоловіків. Загалом в операції брали участь десять співробітників Департаменту Правопорядку. Не рахуючи мене, яку ніхто не сприймав за реальну підмогу. Двоє бойових магів і сім звичайних стражників. І ще Вейд, звісно, який за пояс заткне будь-кого з оперативників. Думала я про це з деякою гордістю.