Глава 23.3

– Що думаєш? – нарешті, запитав у мене Вейд, коли ми залишилися самі.

– Чомусь я більше вірю Барту, ніж їй, – я знизала плечима, зрадівши, що холодна війна між нами закінчилася, і напарник знову до мене звертається.

– Це говорить тобі твій ментальний дар чи особиста антипатія? – усміхнувся він, на що я зніяковіла.

– Вона справді налякана, – знехотя видавила я. – Принаймні про це говорять її емоції.

Раптом швидкоплинним спалахом промайнув якийсь спогад. Власні слова наштовхнули на щось, що здалося важливим. Але я ніяк не могла втілити це в щось реальне. Хоча одне розуміла твердо – саме ті невиразні відчуття і не давали мені спокою в цій справі. Щось не так. Але що?

Я майже вхопилася за розгадку, але чогось не вистачало для повноти картини. З зітханням відкинула ці думки, від яких уже голова розколювалася.

– Гаразд, нехай хтось зі стражів поспостерігає за тим, що відбувається в трактирі, – вирішив Вейд, який теж над чимось розмірковував. – Придивиться як до пані Дарбі, так і до працівників. Можливо, варто буде провести повторний обшук у трактирі, ретельніший. У будь-якому разі ситуація з запискою виглядає дивною. Вишибалу варто про це розпитати.

– Не думаю, що Барт у чомусь винен, – заперечила я, але Вейд лише хмикнув.

– Ніколи не варто когось виключати з підозр.

– З цим я згодна. Тож і цю жінку не варто!

– Якщо знайдуться реальні докази її причетності, – зауважив напарник. – Так, у неї був мотив. Навіть два. Гроші й образа через те, що чоловік ходив наліво. Але ти сама стверджуєш, що вона не брехала, коли говорила про свою непричетність. Та і їй би довелося наймати когось для цієї справи. Скажений Лис мені повідомив, що поки що немає інформації про те, що хтось з місцевих брався за вбивство трактирника. Якби це було так, чутки б усе одно поширилися. У Лиса є інформатори в інших бандах. Він би точно дізнався про це. Тим більше що справа стосується його безпосередньо. Адже Лис збирався «доїти» господаря «Червоного кабана». Гаразд, мені поки що не до цього, – Вейд мотнув головою і знову заглибився в папери.

– А чим ви сьогодні займаєтеся? – обережно запитала я, користуючись тим, що він трохи подобрішав.

– Увечері намічається операція по захвату торговця живим товаром.

Я навіть подалася уперед.

– Як цікаво!

– Для тебе нічого цікавого, – сухо відгукнувся Вейд. – Ти в ній брати участь не будеш!

Я зітхнула і знову занурилася в папери.

– Ви на обід підете? – запитала я, коли годинник показав близько першої дня.

– Пізніше, – кинув Вейд, навіть не глянувши в мій бік.

– А мені можна?

Потайки сподівалася, що він заборонить просто зі шкідливості, і моє побачення з Габріелем зірветься.

– Іди, – байдуже відгукнувся напарник, зайнятий іншими думками.

Я скрушно похитала головою і піднялася. Ну що ж, доведеться іти до кінця!

Марібет зайняла окремий столик на двох для нас із вампіром, який тримала, поки я не з’явилася. Потім змовницьки підморгнула і пересіла до Кая, який співчутливо мені посміхнувся. Те, що він чудово знає про зусилля невгамовної свахи, не надто тішило. Почувалася я до крайності принизливо.

Ще і Габріель не поспішав до таверни. І це лише переконувало в думці – він у мені анітрохи не зацікавлений. Хоча не скажу, що я дуже засмучуся, якщо взагалі не прийде.

Але Габріель таки прийшов. Церемонно привітався і вибачився за запізнення, пославшись на справи на виїзді. Сів за мій стіл.

Ми зробили замовлення, і я знову почала відчайдушно вигадувати теми для розмови.

– Отже, ти був на виїзді? – не знайшла нічого кращого, ніж поговорити про роботу.

– Так, – як завжди, Габріель не вирізнявся бажанням підтримувати бесіду.

– Там було щось цікаве?

– Просто злочинні розбірки, – відгукнувся вампір і знову заглибився у власні думки.

Обід, здається, буде довгий...

Утім, а чому б не поєднати неприємне з корисним? І я обережно запитала:

– А ти що-небудь чув про операцію, яка планується сьогодні ввечері?

– Так, я теж у ній беру участь, – виявив деяке пожвавлення Габріель.

– Вейд мене не хоче туди брати, уявляєш? – поскаржилася я.

– Там може бути небезпечно, – не побажав мені поспівчувати вампір. – Не варто так ризикувати.

– А в чому ризик? – вирішила я продовжити розпитування.

– Один з інформаторів Вейда повідомив, що планується передача живого товару в певному місці. Навіть приблизний час вказав. Є шанс спіймати злочинця на гарячому.

– Живий товар – це ж люди, чи не так? – насупилася я. – Не знала, що тут таке в порядку речей!

– Не в порядку, – заперечив Габріель. – Звісно, Департамент з подібним бореться. Але далеко не завжди вдається перехопити рабів.

– Але якщо рабство заборонено законом, хто ж їх купує? – дивувалася я. – Адже якщо покупець попадеться, сам постраждає!