Глава 23.2

Подумки проклинаючи  доморощену сваху, через яку мені і в обід доведеться виставляти себе нав’язливою дурепою, я піднялася на другий поверх.

Вейд уже сидів на своєму робочому місці, щось креслячи на аркуші паперу. Щоб хоч якось продемонструвати свою вдячність, я життєрадісно запропонувала:

– Хочете, я вам каву зроблю?

Мене обдарували вбивчим поглядом, ненадовго відірвавшись від паперів.

– Усе, що я хочу – це щоб ти якомога менше лізла під руку, коли я працюю! Займися краще розбором документів, – процідив він. – І сьогодні на тобі допит свідка, якщо пам’ятаєш. Торговки, яка виявила тіло трактирника. Ще прийдуть кілька свідків, щоб підписати свідчення, взяті вчора. Слід усе оформити. Я сьогодні займаюся іншою справою і попрошу мене не відволікати.

– Гаразд.

Я зітхнула і сіла за другий стіл, вирішивши, що не буду ображатися на тон. Навпаки, постараюся все зробити, як слід. Може, тоді його настрій покращиться?

До обіду ми майже не розмовляли, кожен зайнятий своїми справами. Вейд кудись їздив кілька разів. Але я не наважувалася ставити запитання, справедливо остерігаючись, що мене відразу пошлють.

Рутинна робота пригнічувала. І я ловила себе на думці, що надала б перевагу такому насиченому проведенню часу, як учора. Заїкнулася було Вейду, що хотіла б з’їздити до кварталу, де жила Вінілла. Пошукати хлопчика, якого вона посилала з запискою до трактиру.

– Ні! – категорично відмовив напарник. – Я вже зрозумів, що саму тебе нікуди відпускати не варто. Одразу знайдеш собі пригоди на одне місце. Завтра я сам цим займуся. Твоє діло – розібратися з паперами та показаннями свідків.

Я страдницьки зітхнула. Цікаво, чи надовго напарник вирішив перетворити мене на паперового хробака?

Але, як виявилося, іноді щось цікаве могло статися і в кабінеті. Я аж ніяк не очікувала появи Авеліни Дарбі на порозі. Причому не в супроводі вірного пса-вишибали, а самої.

Прихід жінки змусив Вейда відірватися від паперів і проявити деяку ввічливість:

– Вітаю, – кинув він у відповідь на її несміливе:

– Добрий день.

– Якщо ви за дозволом забрати тіло чоловіка, то зверніться до секретаря. Приймальня знаходиться в кінці коридору. Ленора видасть вам супровідну записку, – він кивнув у мій бік.

Тільки тут я згадала, що в дружини трактирника справді були причини сюди приходити. Але не встигла я втратити інтерес до появи цієї особи, яка чимось сильно дратувала, як вона зуміла здивувати:

– Я не тільки за цим прийшла...

– Он як? – Вейд махнув рукою в бік стільця, що стояв поруч з його столом. – Що-небудь сталося?

Авеліна помітно нервувала, переводячи зацькований погляд з напарника на мене і судомно зминаючи у руці мереживну хустку.

– Не хвилюйтеся так, – уже м’якше сказав напарник, і я поглянула на нього з деяким здивуванням.

Здається, навіть у цього твердолобого чурбака їй вдалося викликати жалість. Аж надто беззахисною і вразливою виглядала! Сама не можу зрозуміти, чому це настільки мене дратувало.

Я перейшла на режим ментального сканування і поморщилася. Напір емоцій прямо-таки приголомшив, як і минулого разу. Занепокоєння, страх, невпевненість. Усе говорило про те, що вона не обманює. Але я не могла позбутися враження надмірності.

Чи я упереджена? Авеліна належить до того типу жінок, які є моєю повною протилежністю. Тендітна, приваблива, жіночна. Такі викликають у сильної статі інстинктивне бажання захищати й оберігати. Напевно, у неї ніколи не було проблем з чоловіками! А погляди на життя близькі тим, які мають Бідер і йому подібні. Що жінка має перебувати в тіні чоловіка, займатися хатніми справами і не лізти в те, що її не стосується. І Авеліну це цілком влаштовувало.

Не сумніваюся, що вона вже через кілька місяців знайде чергового залицяльника, який спокуситься на образ невинного ягнятка. Тим більше з урахуванням того, що ця жінка отримає після продажу трактиру непогані гроші.

Найдивніше, що як убивцю або замовницю вбивства ніхто її серйозно не розглядав. І це попри те, що саме в Авеліни було найбільше мотивів позбутися чоловіка! Мій ментальний дар теж не знаходив нічого підозрілого. Тільки чомусь інтуїція буквально волала, що тут щось не так.

Але проти фактів не підеш! Реальних доказів причетності Авеліни до смерті чоловіка в нас не було.

– Я дещо приховала від вас учора, – нарешті, наважилася сказати жінка. – Розумію, що це, може, нічого і не означає... Лише збіг обставин... Але я довго думала... І ви сказали, що Барт... що він щось до мене відчуває... Ні, мабуть, я даремно сюди прийшла...

Вона рвучко піднялася і, здається, хотіла просто втекти, але Вейд встиг схопити її за зап’ястя.

– Раз уже прийшли, розповідайте, – зажадав він. – А ми самі вирішимо, має це значення чи ні.

Авеліна покірно сіла назад, поглядом зацькованого оленяти дивлячись на мого напарника. Я поморщилася, але змусила себе прийняти спокійний вигляд і не демонструвати відвертої неприязні.

– Про що ви хотіли нам розповісти? – поквапив Вейд.