Глава 21.1

ГЛАВА 21

Чомусь я не надто здивувалася, побачивши, що біля входу в Департамент чекає не хто інший, як Ліндсі. Звичайно, ще залишалася надія, що він маячить тут зовсім з іншої причини, не пов’язаної зі мною. Але коли напіворк, помітивши мене, широко посміхнувся і посилено замахав рукою, закликаючи до себе, приречено усвідомила – це не збіг обставин.

Цікаво, чому з усіх стражів, яких могли до мене приставити за супровід, обрали саме його?! Утім, причину озвучив сам Ліндсі, щойно я до нього наблизилася:

– Який же я радий, що випала така нагода! Коли дізнався, що тебе треба буде комусь супроводжувати, то сам зголосився.

Хто б сумнівався? – промайнула уїдлива думка, і я кисло посміхнулася хлопцеві.

– Куди їдемо? – життєрадісно запитав напіворк, крокуючи разом зі мною до стоянки службових екіпажів. – Це пов’язано зі справою трактирника?

– Так, – коротко відгукнулася я, не бажаючи заохочувати і так балакучого хлопця. – Ми поїдемо до його ймовірної коханки.

– Думаєш, це вона його прикінчила? – не побажав задовольнятися короткою відповіддю Ліндсі.

– Я нічого не думаю. Проведу допит. Тільки потім можна буде робити якісь висновки, – неохоче відгукнулася я.

– З твоїм даром нічого не варто вивести когось на чисту воду! – з явно перебільшеним захопленням вигукнув Ліндсі, вочевидь бажаючи привернути мене до себе грубими лестощами.

– Випадки бувають різні, – охолодила я його захоплення. – Наприклад, у деяких розумних природна несприйнятливість до ментального сканування. Таке трапляється рідко, але все ж таки буває. Та і якщо в самого об’єкта є такий самий дар, він може виставити захист.

Ліндсі вислухав із глибокодумним виглядом, ніби і справді все зрозумів. Хоча більше був зайнятий тим, що витріщався на мої груди.

Ми підійшли до екіпажу, і довелося прийняти руку напіворка, щоб залізти всередину. Я буквально відчула, як очі стурбованого ідіота при цьому роздивляються мій зад.

З полегшенням влаштувалася на сидінні. Але одразу ж зрозуміла, що найнеприємніше попереду. Їхати до потрібного місця доведеться майже півгодини. І весь цей час доведеться терпіти нав’язливого напіворка. А в тому, що він просто заткнеться і буде дивитися у вікно, я сильно сумнівалася.

Так і сталося. Не встигла карета рушити з місця, як Ліндсі знову спробував зав’язати розмову:

– Вейд тебе не надто ображає? А то якщо ображає, то я!.. – він з войовничим виглядом випнув груди, але я лише скептично на нього поглянула.

Якщо вже перевертні-ведмеді з моїм напарником не схотіли зв’язуватися, то Ліндсі й поготів нема чого лізти!

– Ніхто мене не ображає, – сухо відгукнулася я.

– Його щастя! – заявив напіворк. – Слухай, це ж треба відзначити твій перший день на роботі! Не хочеш ввечері прогулятися по місту? Я тобі покажу найцікавіші місця. Потім зайдемо десь повечеряємо.

– Дякую, звісно, але я ще після вчорашнього не відійшла, – заперечила йому. – Якось іншим разом.

– Ловлю на слові! – ощирився Ліндсі, витріщаючись на мої груди. – Ех, ось дивлюся я на тебе, і прямо око радіє!

– Рада за твоє око, – глузливо відгукнулася я.

Проігнорувавши мій сарказм, напіворк вимовив:

– У тебе в Таросі, мабуть, відбою від шанувальників не було!

Вкотре подумала про те, що він навіть не підозрює, наскільки такі зауваження нагадують знущання.

– Змушена тебе розчарувати, – іронічно сказала, з тугою розуміючи, що терпіти ці тортури доведеться ще довго. – Улюбленців подібної екзотики в Таросі удень з каганцем не знайдеш! Гадаю, і тут не настільки вже і часто такі зустрічаються.

– Тим краще для мене! – нахабно підморгнув мені Ліндсі. – Менше конкурентів! – Потім і зовсім фамільярно запитав: – Це що в тебе зовсім нікого до мене не було?

Мої щоки обпекло жаром. І я ледве стрималася від того, щоб не послати нахабу прямим текстом.

– А з чого ти взяв, що навіть якщо так, це має до тебе якесь відношення? – прошипіла я.

Цей гад анітрохи не збентежився. Навпаки, ще ширше вищирився. Мабуть, і справді вирішив, що раз немає інших претендентів, то я нікуди від нього не дінуся. Чисто з почуття суперечності я ляпнула:

– Взагалі-то в мене в Таросі був наречений.

– І як же він упустив такий скарб? – запитав Ліндсі.

– Йому більше сподобалася моя зведена сестра.

У подробиці я вирішила не вдаватися. Якщо скажу про спадщину, моя привабливість в очах напіворка лише посилиться. І тоді точно його не здихаюсь!

– Тим гірше для нього! – зрадів хлопець. – Вже я такої помилки не зроблю!

– Ліндсі! – я почала по-справжньому сердитися. – Якщо ти не розумієш натяків, то скажу прямо: ти мене не цікавиш! Зрозуміло тобі?

– Це тимчасово, крихітко! – самовпевнено заявив він.

Ну от і як з ним можна нормально спілкуватися?!

Згадавши про мою сьогоднішню капітуляцію перед Марібет, я вирішила отримати з неї хоч трохи користі: