Глава 20.2

Марібет теж була сердита через те, що сталося.

– Ну от чому він вважає мене маленькою дитиною?! Я і сама знаю, що Кай не надто практичний. Але це ж не означає, що він узагалі ні на що не здатний! – поділилася вона зі мною своїм обуренням.

– Гадаю, твій брат просто звик піклуватися про тебе. І йому хочеться, щоб і твій обранець був на це здатний, – обережно сказала я, не бажаючи ставати в цьому конфлікті на чийсь бік. Все-таки з Вейдом мені ще працювати!

– Краще б він своє особисте життя, нарешті, влаштував! – продовжувала розпалятися Марібет. – Замість того щоб втручатися в моє!

– А в нього з цим якісь проблеми? – вхопилася я за можливість з’ясувати питання, що чомусь сильно цікавить. – Чому?

– Та хіба ж Вейд розповість все як є? – похитала головою Марібет. – Одного разу я спробувала його розпитати, чому він не заводить серйозних стосунків. Так брат заявив, що тільки повний йолоп дозволить жінці себе окрутити! Вейд, звісно, не святий, і різні інтрижки заводить. Але ти сама бачила, яким жінкам він віддає перевагу! – вона недоброзичливо кивнула в бік офіціантки Дагри, яка якраз пересувалася по залу. – Тих, з ким можна приємно провести вечір-другий, а потім без проблем переключитися на когось іншого. І його таке цілком влаштовує! Зв’язки без зобов’язань. Але ж скільки разів я намагалася звести його з кимось нормальним!

Я ледве приховала посмішку. Вже в цьому анітрохи не сумніваюся! У Марібет прямо-таки покликання до влаштування чийогось особистого життя!

– Усе марно! – зі зітханням закінчила вона. – Він постійно все псує!

Не знаю, чому від її слів я відчула полегшення. Навіть на офіціантку стала дивитися не настільки неприязно. Отже, Вейд не збирається заводити з кимось серйозних стосунків. Дивно, але навіть не маючи жодних шансів зацікавити його як жінка, я втішалася думкою про те, що і решті нічого не світить.

Знову жахнулася цих думок. Невже знову дозволила собі будувати повітряні замки? Варто було чоловікові зробити мені сумнівний комплімент, а потім підтримати у скрутну хвилину, як я вже розмріялася про щось більше. Ні, годі повторювати колишні помилки!

Тим часом Марібет трохи заспокоїлася після того, як поділилася зі мною своїм обуренням з приводу поведінки брата, і переключилася на іншу тему:

– До речі, я все хотіла запитати, як тобі Габріель.

Ось же орська відрижка! Я вже думала, вона облишила свій задум звести мене з вампіром!

– Він, звісно, дуже хороший чоловік, але...

– Що «але»? – підхопилася Марібет. – Хіба він тобі не сподобався?

– Гадаю, тут питання в іншому, – спробувала змістити акценти я. – Чи сподобалася йому я? Судячи з його поведінки, це не так.

– Та не вигадуй! – миттю спростувала моє припущення дівчина. – Він просто звик приховувати свої почуття. Все-таки не хлопчик уже!

– А скільки йому? – з чистої цікавості запитала я.

– Сто п’ятдесят три. Хоча для вампіра це не вік, – заявила Марібет у відповідь на мій здивований погляд.

– Чому ти взагалі вирішила, що ми з ним одне одному підходимо? – не витримала я.

– Бо йому потрібна серйозна дівчина. Порядна і скромна. Така, щоб не мала надто великих запитів і цінувала його.

Навіть якось образливо стало! Вочевидь, Марібет вважає, що з моєю зовнішністю точно не може бути великих запитів. І я маю вважати за найбільше щастя, якщо на мене зверне увагу такий чоловік, як Габріель. Красунчик-вампір зі шляхетними манерами, нехай і рідкісний зануда.

– А чому ти так про нього турбуєшся? – сухо поцікавилася я.

– Бо він такий нещасний! – жалісливо зітхнула Марібет. – Якби ти дізналася його історію, то і сама б перейнялася!

І ось чому мені не дуже хочеться її дізнаватися? Тільки моя думка, судячи з усього, нікого не цікавила, оскільки Марібет одразу ж почала розповідати:

– Шістдесят років тому Габріель жив у вампірській громаді разом з одноплемінниками. Допоки не покохав звичайну людську дівчину, яка підробляла в одній з їхніх таверн. Вони познайомилися, коли вона за плату дозволила йому випити своєї крові. Потім у них усе закрутилося. Габріель закохався в неї по вуха, як і вона в нього.

– А ти звідки про все це знаєш? – усміхнулася я.

– Кай якось напоїв Габріеля і випитав усі його таємниці, – анітрохи не бентежачись, відгукнулася Марібет. – А потім розповів мені.

Я насилу стримала хмикання, а дівчина продовжила:

– Так от, батько Габріеля – голова вампірської громади. Звісно, він був проти того, щоб син пов’язував своє життя з нижчою, на його думку, істотою. А Габріель не бажав робити дівчину всього лише коханкою. Тож вони таємно одружилися. Коли його батько про це дізнався, то настільки розлютився, що вигнав Габріеля з громади. Відмовився від нього. Але наш вампір і не подумав принижуватися і проситися назад. Вони з його коханою залишили той район назавжди. Винайняли житло в найдешевшому місці, яке тільки змогли знайти. Адже ні він, ні вона майже не мали засобів до існування. Лише коли Габріель влаштувався до нашого Департаменту, справи пішли краще. Вони поступово накопичили грошей і переселилися в більш пристойний район. Габріель жодного разу не пошкодував про те, що довелося так кардинально змінювати своє життя заради коханої. І мріяв прожити з нею якомога довше. Як і мій брат, став шукати підробітку, щоб купувати ельфійський еліксир.